Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Коли Мелорі виповнилося вісімнадцять, я нарешті визнав, що вляпався так, що тепер мені нізащо не вибратися. Назвіть мене збоченцем, але я стояв на другому поверсі будинку в спальні батьків і дрочив, дивлячись на Мел у купальнику біля басейну. До біса святенництво, давайте визнавати правду.

Я завжди любив правду і ненавидів брехунів, тому із самим собою намагався залишатися чесним. Особливо в той момент, коли говорив Мел, що ми не можемо бути разом, і я їй не підходжу. Це сталося на дні народження Джемми, і відтоді я не знав ні дня спокою.

Хочете як на духу? Ось вам сувора правда: я боявся. Я, блядь, кілька років дивився на цю приголомшливу дівчину і боявся. Її. Себе. Майбутнього. Вона втілювала в собі все, що може вабити хлопця. Те, що сама Мел називала своїми дивацтвами, додавало їй шарму й таємничості. Додайте до цього мовчазність, тендітність, чутливість, і ви отримаєте пекельний коктейль, який навіть короля геїв змусить згадати про поклик крові та нагадає, що той - завойовник. Мел хотілося вкрити коконом із куленепробивного скла, щоб ніхто не міг дістатися до неї і порушити крихку рівновагу у світі. Її величезні очі з наївністю в погляді, цей невеличкий ротик з губами сердечком, бліді щічки, які забарвлювалися рум'янцем щоразу, коли я опинявся поруч, і струнка витончена фігурка. Втілення кожної моєї грьобаної фантазії.

Одного вечора я сидів із другом Томом у пабі, і розмова мимоволі зайшла про мезальянс. Том розповів про те, що його мама вийшла заміж за хлопця, молодшого за неї на сім років. Усе було добре перші п'ять років, а потім йому набридло, і він почав шукати розваг свого віку. Я уявив себе на місці матері Тома: старий Дон Жуан сидить ввечері один у великому будинку, поки його молоду дружину хтось трахає в туалеті пабу. Вона приходить додому, роблячи вигляд, що вечір був так собі, але запах сексу, що виходить від неї, шлейфом поширюється будинком, поки вона дефілює, покручуючи все ще сексуальною дупою, в душ, щоб змити з себе чужу сперму. Зізнаюся, мене навіть почало нудити від однієї думки про це, і довелося вийти на вулицю, щоб віддихатися.

Тоді я зрозумів, що утримувало мене від Мелорі: страх. Страх того, що якщо ми вирішимо одружитися, нам буде добре тільки перші кілька років, а потім їй набридне бути зі мною. Вона зрозуміє, що подарувавши мені себе, так багато втратила в житті. Усвідомить, що спробувала тільки один член, так мало була на вечірках, не зривалася спонтанно на концерт улюбленого гурту в чуже місто посеред ночі, не прокатувала купу хлопців, які намагаються залізти до неї під спідницю. У підсумку, думав я, вона побачить тільки старіючого чоловіка, купу дітей і ненависні підгузки. Потім почнуться скандали, зради і нарешті розлучення, після якого вона знайде собі молодого чоловіка і буде викручувати мізки вже йому. А я залишуся в грьобаному кріслі-гойдалці на блядській терасі величезного будинку, який більше нікому не буде потрібен.

Після нашого з нею розставання я майже на місяць поїхав у будиночок у лісі, який належить Тому. Мені потрібно було побути на самоті, подумати і вирішити, що робити далі. Насамперед після повернення в місто я поїхав у ювелірний магазин і купив каблучку для Мел. Я ні з ким не радився, ні з ким не говорив, діяв інтуїтивно. Навіть тоді я обманював себе, переконуючи, що ця каблучка не для неї. Я купую її для своєї майбутньої нареченої, ким би вона не була. Просто настав час обзавестися каблучкою. Нехай трохи полежить у мене. Офіційно заявляю: я грьобаний брехун і боягуз. Тому що після покупки я привіз її додому, напився і весь вечір крутив прикрасу в руках, намагаючись зрозуміти, як дійшов до такого.

Мене завжди називали серйозним і розважливим. І я таким був. Я мав піклуватися про молодшу сестру. Джемма - навіжена, тож мені, як старшому братові, доводилося весь час розгрібати наслідки її вчинків, або навіть грати на випередження. Але це загартувало мій характер і зробило тим, ким я став. За своєю природою я мовчазний, як батько, і часто люди сприймають мене як володаря поганого характеру. Я мало посміхаюся і ще менше сміюся. Не тому що сноб або перебуваю в постійній депресії, ні, а тільки тому, що можу повністю розслабитися тільки в колі найближчих людей.

Такою людиною для мене стала Мелорі. Моя крихітка Мел. Вона - найпрекрасніше створіння на світі. І хто б що не говорив, я ніколи не ставився до неї, як до сестри. Я піклувався про неї в дитинстві, бо відчував її потребу в захисті. А коли вона стала старшою, мозок дедалі частіше наполегливо повторював: "Моя. Вмикається режим захисту". Ох, якби ця ніжна дівчинка тільки знала, скільком її хлопцям я погрожував розправою, якби він зайшов далі першої бази. А якби була в курсі того, скільком я відбив охоту взагалі до неї наближатися. Напевно, Мел би мене прокляла, знаючи, скільки можливостей упустила. І так, тоді я теж брехав собі, стверджуючи, що чиню як старший брат. Насправді я чинив як егоїст, який не був готовий віддати свою ніжну дівчинку кому б то не було.

Після купівлі каблучки я дав нам ще трохи часу. Я наївно вважав, що за цей час Мел рушить далі, і я зможу. Мені навіть вдалося провести весь вечір із придурком Тейлором, не вбивши його. Ба більше, я навіть до нього не доторкнувся й пальцем, хоча виламати його кінцівки мені хотілося з першої хвилини перебування у квартирі сестри. Цей мудак посмів обіймати мою дівчинку і гладити її плече. Плече, яке, сука, належить мені!

Тоді я діяв імпульсивно. Я забрав її до себе, витрахав усі думки зі своєї голови, але так і не зміг нормально заснути. Того ранку я прокинувся ще до світанку. Сів у крісло навпроти ліжка і дивився. Дивився. Дивився. Я намагався усвідомити, як відпущу її. Робив над собою зусилля, намагаючись уявити, як житиму далі без неї. Намагався переконати себе, що роблю це заради неї, даючи їй свободу і можливість будувати життя так, як підказує серце цього тендітного малятка. А потім я придивлявся краще і розумів, що хочу бути грьобаним егоїстом. Хочу собі ці губи, руки з тонкими пальчиками, попку, що завзято стирчить з-під ковдри, і навіть ось цю зморшку між акуратно вищипаних брів.