Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

 34

Віолетта

В автомобілі ми їхали мовчки. Окрім короткого:

- Думаю тобі краще не їхати  в такому вигляді додому, - Артур більше нічого не сказав.

«Я в ніякому вигляді не хочу туди їхати», - липким страхом пробіглась думка по підкірці. Чи є тепер в світі місце, де мене не достане пастир і його син? Я ніде не зможу почувати себе в безпеці.

Але виявилось, що в кватирі Артура саме таке місце де можна не боятися. Я нарешті мала можливість переодягнутися, помитися і поїсти.

Правда в якості одягу мені було запропоновано чергову його футболку.

- Чому ти так посміхаєшся? – не витримав Журба, коли помітив мій вираз обличчя.

Дивна річ людський мозок – на мене стільки всього навалилось. А я як нерозумна посміхаюсь відчуваючи чистою шкірою річ, яку одягав Артур.

- Ділитись футболками з обездоленими дівчатами схоже увійшло в тебе в звичку, - відповіла чоловіку.

- Завтра купимо тобі одяг, - по своєму відреагував Артур, він сів на табурет в кухні, і в густих сутінках я раптом зрозуміла, що Журба заморився.

Я і сама була на межі виснаження. Але все одно його втома викликала в середині хвилю ніжності. Якби не я – йому б не довелось так викладатись.

- Як ти мене знайшов? – я ввімкнула світло, розганяючи вечірню темряву в кухні.

- Давай всі питання завтра? А зараз просто поїмо і ляжемо спати.

- У тебе? – ще раз перепитала.

- Тебе відвезти додому?

- Не треба.

- Їж, Віолетто.

Я підкорилась.

Сьогодні Журба не напирав, не тиснув і не пристава до мене. Можливо в знаки давалась втома. Можливо щось змінилось. Але він справді мовчки з’їв приготовлений мною зранку борщ, і постелив мені в вітальні. Без жодних натяків на близькість.

Я довго лежала під тонким простирадлом, намагаючись звикнути до звуків чужої квартири. І пробувала зрозуміти, як жити далі. Як поводитись з мамою, яка напевно вважає, що я в церкві. Яка сама туди мене виштовхнула. Вона знала про багатоженство пастиря. Не могла не знати. І все одно готова була мене віддати в осине кубло.

Прокинулась я пізно. В кімнаті було дуже світло. Клімат контроль працював справно, спека тут не відчувалась, і лежати в ліжку було дуже комфортно.

Але все одно щось муляло мені і заважало спати.

Погляд.

Варто було розліпити очі і повернути голову, як я помітила Артура в кріслі. Він просто дивився на мене мовчки. Так само як на передодні роздивлявся Назар. Це порівняння пройшлось по тілу неприємною судорогою. Як їх взагалі можна порівнювати?

- Чому ти мене не розбудив?

- Я  намагаюся зрозуміти, що у тобі такого, - пояснив Артур, і його голос злегка хрипкий. Не розумію чому. Але тіло вже вібрує  на прихований сигнал його голосу. – Таких як ти спалювали раніше на вогнищі, - продовжив думки в голос Журба. – І це було правильно, руда скалка. Бо ти така беззахисна ззовні, насправді як незрозуміла стихія…

Від його компліментів у мене червоніють щоки. Але Артур продовжує, не заважаючи на мій стан:

- Ти дуже красива, Віолетто, і така сексуальна, особливо зараз, в моєму ліжку, в моєму одязі, - я не розумію навіщо він це каже. Я вся збентежена.

Артур долає відстань між нами. Диван прогинається, коли він сідає поруч, і я мимо волі опиняюсь дуже близько до його тіла.

Всі думки опиратись йому полишають мене. Я не хочу нашої близькості. Розумом я розумію, що це не правильно. Але зупинити натиск я не спроможна.

Артур обводе мене поглядом, і моє тіло укутують хвилі жару. Кондиціонер вже не рятує. Я відчуваю потяг і бажання Журби. Та частина мене, яка впевнена, що секс з Артуром це не правильно - опиняється подавленою. Її голос тоне в поклику інстинктів.

Долоні Артура ковзають моїми ногами, до живота і вище. Він стискає мої груди під одягом. І моє серце зупиняється на мить. А потім розганяється з новою швидкістю.

Простирадло летить на підлогу. За ним футболка,  та Артурові шорти.

Чоловік торкається мого тіла. Ніжно, і спрагло водночас. Його дотики збуджують. Пальці то зминають півкулі моїх грудей, то стискають соски, то роблять все одночасно. Я тихенько стогну, від того жару що тече від місяця доторку до низу живота.

Мені важко дихати. Але кожний поштовх грудей тільки дужче штовхає мої півкульки Артуру в руки, і йому це подобається.

Наші погляди зустрічаються. І я розумію, що подумки Журба вже в мені. Він їсть мене очима, трахає поглядом, і мені це подобається! Я ніколи не відчувала себе такою красивою  і жаданою, як зараз після його слів. Голова стає порожньою,  а тіло сповнюється вологим бажанням.

Я тягнусь до чоловічих рук і повертаю ласку, ніжно погладжуючи його пальці. Артур перехоплює мене за руки, заводить їх мені за голову, так щоб я не могла втручатись, і схиляється губами до грудей.

Перший же поцілунок викликає в тілі блискавку. Я стогну набагато голосніше, але Журбі здається тільки цього  і треба. Він вміло знущається над моїми сосочками по черзі. І з кожним дотиком тиск в моєму животі росте. Мені так хочеться позбутись напруження, що він викликав, що я несвідомо роблю рухи стегнами на зустріч.

- Шшш, ми дійдемо до цього, - обіцяє Артур, і відпустивши одну мою руку ковзає долонею по моєму животі. Добирається до складочок, але тільки дражне їх не проникаючи глибше. Мені так мало цього. Я хочу його.

Та у Журби свій план на все. Він вкриває поцілунками шкіру навколо пупка.

- Не муч мене, - молю у нього.

І раптом чоловік погоджується. Він нависає над мною, переміщаючись між моїх широко розведених ніг. В ту ж мить я відчуваю як повільно  і туго входе збуджений член в моє лоно. Зіщулююсь на мить очікуючи болю. Але ні. Цього разу тільки збудження, яке посилюється з кожним новим міліметром проникнення.

Я не витримую чергову повільну муку, подаюсь на зустріч, змушуючи Артура увійти повністю, обвиваю його талію ногами, притягуючи його до себе ще ближче.