Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

В голосі Миколая було стільки патоки, що мене пересмикнуло від огиди.

- Відійдіть! – Артур миттю опинився поруч, і прискіпливо роздивився моє обличчя.

- У мене кров носом йшла, - прошепотіла я до нього, і знову розревілась. Тепер від полегшення.

Тепло від рук, страх  і турбота в його темних очах, кольору кавової гущі, все це розм’якшило моє серце.

- Ось бачите! – втрутився Миколай. – У дівчинки просто від нервів пішла кров носом. Нема тут ніякого криміналу.

- Ви замкнули мене, - втрутилась я, помітивши, що полісмени розвертаються щоб вийти.

- Тобі здалось, - відбрехався пастир. – Ніхто тебе тут не тримає, звісно.

- Ходімо, - Артур обійняв мене. – Бо у мене чухаються кулаки розтовкти цій гниді пику.

Я дозволила Журбі забрати себе. В подвір’ї поліцейські змусили Артура підписати якісь папери. Мене спробували опитати, але звідкись з’явилась пастирова дружина з мокрим рушником,  і вправно відтіснивши молодого хлопця-правоохоронця почала відтирати з мого обличчя кров.

- Стривайте! – я рішуче прибрала руки жінки з свого обличчя. Кинулась за хлопцем  у формі.

Раптом прийшло якесь розуміння, що якщо я і далі мовчатиму, як це робила все своє життя, то ця машина релігії і хіті наздожене мене незабаром. А якщо не знищить церква, то цілком знайдеться ще якийсь власник здорового чобота, що роздавить мене як мурашку.

- Мене хотіли зґвалтувати! Тримали тут проти моєї волі, замкнули! – голосно привертала увагу поліції я.

- У вас є докази? – на мить  в очах полісмена спалахнув і погас інтерес.

- Син пастора звинувачується  в зґвалтуванні! – приступність Артура додавала мені сміливості. Він уважно слухав, і поліцейський мусив робити те саме.

- Дурня,  - пастир почервонів від злості вклинюючись в нашу розмову, але тримав себе в руках. – Всі обвинувачення вже зняли. Назар ні в чому не винний.

- Але ж я… я була на впізнанні, - я розгубилась.

- Ти невдячне дитя, але Бог тобі суддя, - в голосі священика з’явилась гіркота і розчарування. – Ми прихистили тебе через увесь той скандал. А ти знаючи про наше горе вирішила звинуватити ні в чім не винного хлопця. Забирайся вже з мого дому, блудниця.

- Нажаль, у нас немає підстав не вірити Миколі Іллєвичу і його сину, - розвів руками полісмен. – А ваші слова нічим не підтверджені.

- Ходімо, - Журба торкнувся моїх пальців, привертаючи увагу. – Я знайду на них управу. Але не зараз і не тут.

- Ти мені віриш?

- На сто відсотків.  І просто так все це не залишу.

Я повірила Артуру. Він говорив впевнено, переплітаючи свої пальці з моїми. І його сила і підтримка розливались моїм тілом, роблячи мене сильнішою. В ці хвилини я не могла ненавидіти Журбу, а бажала залишатись поруч нього.