Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

57 Глава

Зоя

- Давай, давай, прокидайся! - репетує Арнольд і трясе мене. Він же пішов, невже я заснула і проспала до ночі? Ні, такого бути не може! Все ж таки розліпила очі й дивилася на нього.

- Я вже узмирилась, що ти пішов.

- Не треба зараз нічого, Зоя. Нам треба якнайшвидше забратися з готелю, та й взагалі бажано з країни. Одягайся, – кидає на ліжко мені спортивний костюм.

- Що за ідіотські жарти в тебе? Куди ще ти мене вирішив уплутати?

- Я не вплутував тебе нікуди! Чорт! Невже ти не розумієш російської?! Одягайся у нас катастрофічно мало часу.

- Нікуди не піду, доки не скажеш, що сталося. Ні!

- Гаразд, хочеш знати? Марго мертва, її отруїли, і все зараз спишуть на мене, тому що я остання людина з якою вона пила і яка була записана на камеру відеоспостереження.

– Що? Як це мертва? Це ти її отруїв? Так? Тож учора повернувся до мене?

- Зой, - намагається схопити мене, коли я встаю на ліжко, закутана ковдрою. Він міг? Заради вигідної угоди? Тепер я сумнівалася, що поряд зі мною чоловік, якому можна довіряти взагалі!

- Ні! Не підходь до мене, інакше я закричу!

- Не розігруй спектакль і не біси мене. Це все не жарти. Швидко зібралася і одяглася, інакше я примушу тебе по-іншому це зробити. Але ти, чорт тебе дири зробиш!
Його поведінка мені не подобалася! Він не має жодного права зі мною так поводитися! Чи все ж таки має?

- Ні! Якщо хочеш – вали. Але я нікуди, - не встигаю домовити, як опиняюся знову лежачою на ліжку, притиснута його твердим тілом, і з накритим долонею ротом.

- Ще раз повторю.Ти одягнешся і поїдеш зі мною. Залишишся, підеш як співучасниця, з тебе не злізуть. Я нікого не вбивав, мене підставили. При чому саме так. Якщо зрозуміла – кивни.
І я киваю, адже коли його рука спускається вже на моє горло і трохи здавлює, стає зовсім не до сміху.

- Гарна дівчинка. Вибач, але зараз нема часу, але ти відчуваєш, як я знову хочу тебе.
Таке важко пропустити повз, особливо коли я все ще оголена...
Залишаючи швидкий поцілунок на губах, піднімається, відходить і збирає все необхідне, я починаю слухняно одягатися.
Він не міг убити! Не міг! З такими думками мені куди простіше перебувати в його компанії не зрозуміло ще скільки часу.

- Куди ж ми поїдемо? - Запитую, застібаючи на собі змійку і роблячи хвостик на голові.

- Вирішимо. Головне, вибратись звідси. Незабаром приїде поліція, і ось тоді у нас точно не залишиться жодних шансів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно