Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

Незграбно пролітаючи крізь повітря, він подумав, чи не розвернутися йому різко й не кинутися відчайдушно до вікна, сподіваючись утриматися за підвіконня, але добре поміркувавши про це, вирішив, що помилка під час такого маневру може його вбити, натомість піша прогулянка буде корисною для здоров'я.

Він важко гепнувся за поруччям, але поли його плаща зачепилися, і виплутуючи їх, він надірвав підкладку. Коли дзвін у колінах вщухнув і Дірк відновив у собі ті рештки самовладання, які в нього досі залишалися після подій цього дня, він збагнув, що одинадцята година вже минула й паби мають бути зачинені, тож за сигаретами йому доведеться йти далі, ніж він збирався.

Він подумав, що йому робити.

Найголовнішими факторами, які треба брати до уваги, були поточні настрій і психічний стан орла. Єдиним способом взяти ключі від машини було зайти крізь вхідні двері в переповнений орлом передпокій.

Рухаючись надзвичайно обережно, Дірк навшпиньки зійшов сходами до вхідних дверей, сів навпочіпки і сподіваючись на те, що клята кришка поштової скриньки не скрипітиме, обережно штовхнув її та зазирнув усередину.

Тієї ж миті в його руку вчепився кіготь, а великий дзьоб із вереском ринувся до його ока, мало не влучивши, але залишивши глибоку подряпину на його й без того скаліченому носі.

Дірк завив від болю й різко відсахнувся, але не дуже далеко, бо кіготь досі тримав його руку. Він відчайдушно вдарив по кігтю вільною рукою, і це завдало йому ще більшого болю, бо встромило кіготь ще глибше, а також призвело до несамовитого биття крил по інший бік дверей, і кожний з цих рухів смикав його руку.

Дірк вчепився вільною рукою в кіготь і спробував вийняти його. Палець птаха був неймовірно сильний, він тремтів від люті орла, який тепер так само був спійманий. Зрештою, тремтячи від болю, Дірк таки звільнився й відсмикнув поранену руку, притиснувши її до себе й обгорнувши здоровою.

Орел різко прибрав свій палець, і Дірк почув, як птах полетів коридором, видаючи жахливі крики й каркання, шкрябаючи величезними крилами по стінах.

Дірк думав, чи не спалити йому цей клятий будинок, але коли біль у руці трохи послабшав, він заспокоївся й вирішив спробувати подивитися на цю ситуацію з точки зору орла.

У нього нічого не вийшло.

Він не мав жодної гадки щодо того, яким бачать світ орли взагалі, а надто цей конкретний душевнохворий представник свого виду.

Впродовж хвилини Дірк стояв, тримаючись за поранену руку, а потім дозволив своїй цікавості переконати його, що орел полетів у дальній кінець коридору й залишився там. Дірк знову нахилився до поштової скриньки. Цього разу він штовхав кришку скриньки олівцем, тож зміг оглянути передпокій не наближаючись до дверей ближче, ніж на кілька сантиметрів.

Орла було добре видно: він сидів на кінці поруччя сходів і дивився на Дірка з обуренням і образою, що, як на думку Дірка, було дещо занадто як для істоти, яка лише хвилину тому завзято намагалася відірвати йому руку.

Потім, коли орел переконався, що зміг привернути Діркову увагу до себе, птах повільно підвівся на лапах і почав повільно махати своїми великими крилами, тримаючи рівновагу. Саме цей жест раніше змусив Дірка обачно дати драла з кухні. Але цього разу він був захищений кількома сантиметрами деревини, а тому залишився стояти, а точніше, сидіти навпочіпки на місці. Орел простягнув шию вгору, вистромив язик і жалібно каркнув, здивувавши цим Дірка.

Потім Дірк помітив на орлі ще дещо несподіване: його крила мали дивні, не властиві орлам відмітини. Це були великі концентричні кола. Різниця кольорів кіл була дуже мала, і лише їхня геометрична рівність робила їх достатньо чіткими, щоб впадати в око. Діркові дуже сильно здавалося, що орел навмисно показує йому ці кола, і що саме до них він від самого початку й намагався привернути Діркову увагу. Тепер він згадав, що пікіруючи на нього птах кожного разу виконував дивну вправу з розмахуванням крилами, під час якої їх було добре видно знизу. Але кожного разу, коли це траплялося, Дірк був надто сильно зайнятий тим, щоб розвернутися й утекти, тож не приділяв цій демонстрації належної уваги.

— Друже, в тебе нема грошей на чашку чаю?

— Є, — сказав Дірк. — Дякую, в мене все гаразд.

Його увага була повністю зайнята орлом, тож він навіть не озирнувся.

— Ні, я мав на увазі, чи не даси ти мені копійчину або дві на чашку чаю?

— Що? — цього разу Дірк роздратовано озирнувся.

— Або сигарету? Зайвої сигарети не знайдеш, друже?

— Ні, я саме збирався піти їх купити, — сказав Дірк.

Позаду нього на тротуарі стояв бродяга незрозумілого віку. На ногах він тримався дещо непевно, а в очах у нього було шалене розчарування.

Не отримавши від Дірка якоїсь реакції, чоловік втупив свої очі в землю приблизно в метрі перед собою і похитався вперед-назад. Він трохи відвів руки від тулуба долонями вперед і хитався. Потім він раптом нахмурився, дивлячись на землю. Потім ще раз нахмурився, дивлячись уже на інше місце на землі. Потім, ледве втримуючи рівновагу він спромігся змінити положення своєї голови й нахмурився, дивлячись на вулицю.

— Ви щось загубили? — спитав Дірк.

Голова чоловіка хитнулася до нього.

— Я щось загубив? — з невдоволеним подивом сказав він. — Я щось загубив?

Було таке враження, що це було найприголомшливіше питання, яке він коли-небудь чув. Він знову відвернувся