Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

Це свята правда. Національна гвардія США завжди виконує подібні завдання. Пожежі, повені, буревії. Подолання наслідків усіх цих халеп — один з обов’язків Нацгвардії. При евакуаціях гвардійці здійснюють охорону житла та стежать за порядком у зоні лиха. При снігових заметілях там, де не впорається звичайна техніка, вони розчищають дороги спецзасобами. Доставляють першу допомогу й продукти в постраждалі райони. Захищати і піклуватись — один із базових обов’язків військових.

— А як штабна робота в Капітолії? — поцікавилася в полковника Франческа. — Чим займаєтеся?

— Така нудота! — скривився Вескотт. — Паперова робота, протираю штани.

— Нічого, форма у вас якісна, — заспокоїв я полковника. — Треба ж комусь і цим займатися. А дадуть вам генерала, то в генеральській формі можна хоч із гори кататися, бо вона ще якісніша!

— Жартівник хрінів! — зареготав Вескотт. — Давно зі мною так ніхто не жартував! У тирі давно був, кадете?!

— То варто було йти з активної командирської посади на штабну роботу? — не відставала Франческа.

— Країна поставила мене туди, де я їй більше потрібен.

— Не країна, а дядьки з зірками на погонах, — уточнила Франческа.

— Ми, військові, позбавлені привілею йти туди, де більше подобається. Ми на службі.

— Ми теж не самі на себе працюємо, правда? Ми теж служимо державі! — не залишилася в боргу напарниця.

— Ой, Франческо, я вже старий став, хочеться спокою, не завжди ж бігати з гвинтівкою і сидіти за штурвалом, — віджартувався полковник.

— З чуттям гумору у вас усе в порядку, полковнику, — засміялася дівчина. — Стабільно жахливе! Welcome home!

* * *

Якщо вам хтось каже, що схвально ставиться до критики, бо вона, мовляв, корисна і спонукає до самовдосконалення — не вірте! Це цілковита брехня! У 90 % випадків критика буває некомпетентна, зверхня, безпідставна і несвоєчасна. І нічого, крім злості, не викликає. Особливо на теренах колишнього СРСР. Важкий спадок «страни совєтов» відчував на собі, без сумніву, кожен.

— Слухай, Джорджіо… — професор Рассел говорив дуже тихо і робив мені різні знаки, натякаючи, що розмова конфіденційна. Франческа сиділа в навушнику за розрахунками, їй було явно не до наших таємниць. Рассел, озираючись на дівчину, нахилився до мене з кейсом місячної давнини:

— Чого ви так дивно розраховуєте орієнтацію?

— Тобто?

— У вас імпульс на третій двигун завеликий. Дивися: система позначила його червоним. Я перевірив: ви берете цей кейс уже вчетверте, і щоразу у вас третій двигун перетягнутий! Це у вас системний недогляд, чи ви просто як вперше підрахували коефіцієнт неправильно, так його й використовуєте? У вас максимальний показник зміни кута при обертанні в підсумку просто виходить за межі!

Це було серйозне звинувачення у можливій недбалості чи навіть у системній помилці. Серйозне, бо систематична помилкова корекція орієнтації супутника може серйозно порушити його роботу на орбіті, а в особливо важких випадках призвести і до втрати апарата.

Однак у підсумку головне — кінцевий результат, тому я одразу спитав:

— А що, були скарги на роботу сателіта?

— Ні, — професор Рассел знову подивився в розрахунки. — Але система показує, що третій двигун…

— Давайте подивимось у «Примітки», — я чудово знав, про що йдеться, тому був цілком спокійний.

— Добре, «Примітки»… Ага! «Двигун 03/8 при навантаженні від 4,1/2 до 10,1/2 видає імпульс на 10,5 N менше за розрахунковий. При навантаженні від 10,1/2 до 15,1/2 на 17,5 N критичним вважати навантаження у 28 фунтів, при якому сила імпульсу складатиме на 22,2 N менше за розрахунковий». А-а-а! Ясно! Все-все, я зрозумів! Вибач, це мій недогляд! — розхвилювався професор. — Я не збирався вас образити чи зачепити. Чесно кажучи, я в «Примітки» взагалі не заглядаю, якщо на титульному аркуші немає позначки.

— До чого тут «образити», професоре? Ви робите свою роботу! — здивувався я. — Ви побачили проблему і спитали. Я відповів. Ми все з’ясували, всі задоволені. Правду кажу?

— Ну-у-у… Не всі люблять критику… Он, Франческа плаче, коли я їй роблю зауваження…

— Вона завжди плаче, у неї реакція така. Ви з нами працюєте вже півтора року, мали б звикнути.

— Не можу, — зітхнув професор. — Не можу звикнути, хоч убий.

При всій своїй педантичності Франческа страшенно неорганізована. Через це ми раніше марнували дуже багато часу. А на всі зауваження у Франчески була одна реакція — сльози.

— Вона плаче, бо інакше просто не вміє, — пояснюю я. — Тут головне — вміти її заспокоїти. Її реакція свідчить не про те, що ви зачепили її почуття власної гідності, а тільки про те, що вона розчарована. Вона любить, щоб усе, що вона робить, було досконале. Будь-яка неточність виводить її із себе.

— Перфекціоністка.

— Так.

Саме так. Франческа прискіплива й до огиди точна. У кейсі на кожну корекцію є 55 пунктів, обов’язкових до заповнення. Із яких більша частина, звісно, заповнюються автоматично, а решту треба заповнювати вручну. Плюс 60 супровідних пунктів, які заповнюють у разі необхідності. І останній із них — «Примітки».

У примітки взагалі мало хто заглядає, хоча там може бути дуже цінна інформація. Зазвичай інженери випробовують усі вузли та двигуни одразу ж після виводу космічного апарата на орбіту, а в процесі експлуатації — щопівроку. Дивляться, чи є відхилення, чи все працює коректно. Негаразди зрідка, але трапляються — то якийсь двигун працює нештатно, то, як у Містера Щасливчика, не працює взагалі.

Усі негаразди, якщо вони є, заносяться в поле «Примітки», як і цього разу. Але ось у чому штука. Найчастіше десь на берегах титульного аркуша є напис: «Дивіться ПРИМІТКИ або зв’яжіться із виробником». Франческу ці несанкціоновані написи доводять до сказу. «Навіщо писати там, де цього робити не треба?! Якби ж там було спеціальне поле для таких написів, але ж його нема! Пишуть де попало!» І дівчина люто з цим воювала.

У результаті кейси стали акуратні, без приміток і написів у не призначених для цього місцях. Треба тільки перевіряти всі поля, як того вимагає інструкція.

Тобто формально Франческа має цілковиту рацію — все має бути за інструкцією. Боронь боже, щоб у полі, призначеному для десяткових часток, хтось уписав соті, а в полі для сотих — тисячні. Або примітки вписали у вільні поля одразу за результатом, а не в «Примітках» — тоді бурчанню та вичитуванням не буде кінця!

Я всі ці тонкощі знаю, тому не припускаюся такого неподобства. До того ж я сам люблю, щоб усюди був порядок…

Професор Рассел не міг похвалитися такою педантичністю і постійно нам дорікав, що ми марнуємо час і сили на формальності. Мовляв, через зайву увагу до формальностей можна не помітити серйозної помилки. Але я й тут спокійний: мозок моєї напарниці влаштований таким чином, що вона може переплутати кейси, сісти не за свій стіл, відкрити не той файл, але якщо вона вже взялася за розрахунки, то радше забуде, як її звати, аніж припуститься помилки! Франческа про це знає, тому болісно сприймає будь-яку критику на свою адресу.

— Критика спонукає до вдосконалення! — обережно аргументує професор кожну свою правку.

— Я згодна, професоре, якщо критикує людина, що має компетенції та повноваження! — нервово відповідає Франческа. — І якщо я прошу про критику! А якщо хтось інший лізтиме до мене з повчаннями та нотаціями, то він про це гірко пошкодує!

Франческа б точно не вижила в «странє совєтов».

* * *

Підлітки — найдивніші створіння на Землі. З вигляду ніби доросла вже людина, а в голові — повний «Монті-Пайтон»[42]. Хоча «повний «Монті Пайтон»» у голові