Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- На сьогодні все. Але треба попрощатися з друзями, вони в бібліотеці. Почекай трохи тут, бо без перепусків туди не зайдеш.

- Почекаю, - погодився ельф, та скориставшись лавою з задоволенням на ній розвалився.

21.07.157р.

Маг-Рівік

“Види нерозумної нечесті та немерців". Відмінні знання з цього предмету неодноразово врятують моє життя в майбутньому. Тому конспекти було вирішено у найближчому майбутню перетворити в власний довідник.

Сам залік пройшов гладесенько-рівнесенько. Я бадьоро відповідала на питання, доповнювала відповіді, чим заслужила похвалу від магістра Частінга Ванліра.

Були деякі з моїх однокурсників хто кидав мене не добрі погляди, називаючи “зубрилкою”. В зайві суперечки не влазила. Нащо воно мені? Адже це не я винна, що їм пів року не вистачило, щоб почати навчатись. Хоча декан натякав на збільшення присутності та уваги, та схоже все ж це не всім допомогло.

23.07.157р.

Маг-Рівік

Не чекаючи кінця іспитового тижня, я з аркушем, де було десять заліків прийшла до деканату, щоб написати заяву про продовження навчання та внести чергову оплату.

- Куди поспішаєш? - запитав декан, застукавши мене за писанням.

Лавер вже давно перейшов на “ти”, начебто ми з ним старі друзі. Я вже звикла, а от пані Рохо, здивовано на нас подивилась.

- Хочу як швидше поїхати до кордону з Диким Лісом. Буду там тренуватись контролювати силу, - чесно відповіла я. Тим паче мені буде з ким тренуватися, Террі більш сильній менталіст, аніж декан.

- Сподіваюсь ви повернетесь цілими та неушкодженими. Не хотілось би втрачати такого талановитого артефактора.

- Звісно. Я ж вже гроші заплатила за наступний семестр. Якщо помру, назад не зможу отримати.

Декан посміхнувся та додав:

- Також благаю, не вбий когось ненавмисно. Контроль, контроль, й ще раз контроль.

- Буду прикладати максимум зусиль, - пообіцяла я спині, що майже сховалась за дверима, а сама повернулась до заяви.

***

Відзначати приїзд ельфа та кінець заліків вирішили в “Ложці”. В гуртожитку було замало місця, а у свій дім я ще не готова пускати таку прорву розумних. А компанія зібралась не маленька. Тут були й старшокурсниці-цілительки, й дівчата, що мешкали з Уллою в гуртожитку. А також до нас приєднались два місцевих ельфи Юлінар та Сандір, та дінорка Орга Телл, мої однокласники. А ще, порушивши прохання пана декана, серед нас був Вальдегор. Деякі з вампіром познайомились ще на святі квітів, та встигли заприятелювати.

А от щодо Террі, то всі з подивом відзначали який ельф простий у спілкуванні. А друг лише посміхався, та зазначав що він, по-перше, просто ще молодий, а по друге інколи тікає з Енаріона, щоб позбутися снобізму.

24.07.157р.

Маг-Рівік

- Подивись Ята, яку я знайшов заміну на час твоєї відсутності, - радісно сказав пан Прієр, виштовхнувши Юдіана на перед. - Після того, як познайомитесь, покажи та розповіси хлопцю де в нас що.

Пан Прієр трохи почувався винним через те, що це він познайомив мене з Наосом. А ще більш він корив себе, що не розпізнав закляття підкорення.

- Звичайно, - погодилась я також зрадівши, що артефактор так швидко знайшов мені тимчасову заміну.

Це означало, що відправитись в подорож зможу раніше аніж планувала. В “Ведмедику” ж мене залюбки замінить Улла, зайвими гроші соліенці не будуть.

- Тільки ми вже знайомі.

- От і добре.

- Отже, з чого почати, - замислилась я, - давай спочатку зі складу та системи де що лежить.

Пояснення зайняло майже годину, хлопець слухав уважно, а інколи записував до невеликого блокнота. Потім ми перейшли до каталогу товарів під замовлення.

А вже після обіду разом з Террі пройшлись по крамницях, в купівлі необхідного до дослідження Лісу.

26.07.157р.

Дикий Ліс

Сьогодні був дивовижний день.

Я, Гор та Террі нарешті відправились в дорогу, обравши на цей раз західний напрямок. Залишивши будинок на Коша, зі спокоєм на душі, прокинувшись ще на світанку спрямували в глибини лісу. Йти, здебільшого довелось пішки, бо залишки дороги, яку нещодавно знайшов вампір, важко було назвати дорогою. Та й коня для Вальдегор не було, а Ернеїл залишився в Енаріоні. Того вся поклажа була в моєму браслеті, а задоволений Самідір в обліку звичайного вовка махавши хвостом біг попереду.

Спочатку вирішили показати руїни Лумінена, які ельф хотів самостійно огледіти.

- Ось тут я спав, - вказавши на спотворені двері Вальдегор.

Ельф же вийняв невеликий зошит з загостреним олівцем та почав перемальовувати залишки герба, що висів над дверима. Я ж з Гором зайшла до середини. Тут з зими нічого не змінилось, лише павутиння стало більше.

- Нічого не згадуєш? – запитав Атарільдо приєднавшись до нас.

- На жаль ні. Похмурий замок, величезний зал з каміном та свічками, підземелля. Але нічого, що стосується цього місця.

- Шкода. Взагалі, дуже дивно. Я підняв архіви й прочитав усе, що знайшов пов’язане з вампірами. Так ось. Ваш вид ніколи не жив в цій частині світу. Віддавши перевагу такому дивному сусідству, як дроу. Вампіри входили до кланів, жили разом. Але виходили на “полювання” по одинці, чи дуже невеличкими групами, щоб менше привертати увагу. Регулярне знаходження безкровних тіл, добрий привід запросити мисливця. Та й одна жертва також. Тому й мандрували багато, не затримуючись на одному місці довго. Як жили в кланових замках, не відомо. Я якось брата запитав, та він дивно на мене подивився, й сказав, щоб я не ліз куди не треба.

- А що він відчував при цьому?

- Стривоженість. Погодьтесь, для ельфа який особисто бачив всіх голів кланів, дивна реакція.

- А скільки їх було усього?

- Три. “Кровавої Луни”, “Чорної Ріки” та “Величної Ночі”. Були ще якісь дрібні, але вони підпорядкувались головним. Всі три оточували архівампіри: Карей Лірвут, Халеон Ніржит ти Юфус Старбіт. Лірвут та Ніржит вбиті інквізицією. Це вказано в офіційних документах.

- Вважаєш, що брешуть? – запитав Вальдегор.

- Навряд, - продовжив ельф. - Втративши своїх лідерів, клани ослабли й вже не могли “розмножуватись”. Зрештою, лише укус архівампіра здатен створити розумного вампіра.

- Тобто ще є нерозумні? – здивувалась я.

- Є. Нижчі. Такі істоти, без образ, утворюються, якщо саме людину вкусить звичайний вампір, отрута, що є на його зубах та в слині, перетворить жертву на божевільне створіння, що ледь балансує на грані з глуздом. Перевагою таких творінь є те, що вбити їх можна було