Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Рада почувалася вільною, як птах. Дівчина розкинула руки, заплющивши очі.

* * *

Бій був неминучий. Обидві армії готувалися до бою. Немов звірі вони стежили одна за одною, чекаючи слушного часу для атаки.

Як в армії Морла, так і в армії Мерліна було багато досвідчених магів. Але все це було не те, порівняно із силою посоха. Особливо коли почався бій. За два дні полягло чимало чарівників і звичайних воїнів з обох сторін. Тут на острові вже діяв час. Але посох давав велику перевагу Морлу. Незабаром сили стали зовсім не рівними. Молодий король закликав на допомогу все нових і нових мандрівників у часі, поповнюючи свою армію.

Другого дня був важко поранений Мерлін. Йому ще пощастило, що зброя була зроблена не з алканара, тому його рану змогли швидко зцілити. На третій день у бій вступив сам король Морл. Його білосніжні, як сніг, обладунки, побачили одразу. Хлопець був спритним і незвичайно, як для людини, гнучким.

Рада й Альбрехт поки трималися ар'єргарду, їм було заборонено відкрито вступати у бій. На четвертий день небо забарвилося в червоний колір. Це було поганим знаком. Бій тривав не довго, години три.

Рада і Альбрехт, не дивлячись на попередження Марлета, билися окремо. За заклинання, яке потрібно вимовляти в разі небезпеки, вони теж забули.

Уперше за вісім років Мерлін і Морл зіткнулися ніс до носа. Їм не було часу на розмови, відбиваючи постійно атаки один одного. Чарівний меч Саїр був уже омитий кров'ю сотень, п може тисячі воїнів. Цей меч міг легко перерубувати кістки людини. А в руках такого досвідченого чаклуна, як Мерлін, він ставав смертоносним.

Вони кілька хвилин парирували удари один одного. Дзвін їхніх мечів лунав по окрузі. Вони билися на одному з виступів скелі, яких тут було чимало.

Морл замахнувся для нового удару, але його зупинив своїм мечем Мерлін. І тільки зараз чарівник зміг прочитати літери на мечі. Очі його розширилися від подиву. Він ніяк не очікував побачити цей меч.

- Звідки в тебе Екскалібур?! - закричав Мерлін.

Морл у відповідь тільки розсміявся.

- Звідки треба! - і знову завдав удару.

- Відповідай! Як він до тебе потрапив?!

- Меч мій по праву! Він обрав мене! Ти думав, якщо засунув його у стіну, його ніхто не зможе дістати?! Мені вистачило однієї спроби, щоб це зробити!

- Все одно ти не маєш права ним володіти! Це меч короля Артура і його спадкоємців!

- Де ти бачиш його спадкоємців? - Морл зловтішно розсміявся. - Тобі не під силу відібрати його у мене! Ти навчив мене всього, що знав! Ось тепер і розплачуйся! Я ненавиджу тебе, Мерліне!

* * *

Рада та Альбрехт бігли підземним тунелем, куди через невдачу провалилися разом із деякими воїнами Роену. Солдатів противника вони знищили швидко, і тепер шукали вихід на поверхню. Рада б могла вибратися на поверхню, просто використавши левітацію. Але тут був і Альбрехт, який цього не вмів робити та був заважким.

Вони бігли, здавалося, дуже довго, поки не вперлися в глуху стіну. На цьому їхня дорога могла закінчитися, якби Рада не сперлася рукою на стіну. Тієї ж миті вона мало не втратила рівновагу, коли її рука пройшла крізь неї.

Це була лише ілюзія. Вільно пройшовши крізь, хлопець та дівчина пішли далі. І невдовзі вийшли з печери. Сонце піднялося вже високо над горизонтом.

Подивившись на всі боки, вони зрозуміли, що вийшли до табору Морла. Ховаючись за наметами, Рада з Альбрехтом пробиралися вглиб табору. В один момент, щоб не бути виявленими, їм довелося швидко сховатися в першому-ліпшому наметі. Наскільки вони були здивовані, коли дізналися, що це був намет Морла. Це була неймовірна вдача.

Біля трону стояв його посох. Чарівники переглянулися. Було дуже дивно, що його ніхто не охороняв.

Рада й Альбрехт підійшли до посоха, щоб роздивитися його краще.

- Ця річ може закрити Тріщину! - прошепотіла Рада, простягаючи до нього руку.

- Будь обережна! Морл же не просто так залишив його тут! - попередив її Альбрехт.

Рада не могла відвести від нього погляду. Посох вабив її до себе. Це була дивовижна річ.

Раптом Рада здригнулася, почувши різкий звук. Наче щось розсікало повітря. Вона тільки встигла озирнутися, як побачила в проході одягнену в обладунки принцесу Лелілу. Також вона побачила її порожній лук. Наступної миті до неї донісся крик Альбрехта. Він упав на підлогу, стріла встромилася йому у відкриту шию.

Рада, видавши крик горя, схопилася за посох Каноара. Не встигла вона навіть подумати, як її шкіра пішла тріщинками й вона осипалася попелом біля трону.

Тишу розірвав  гуркіт грому, небо почорніло.

* * *

   Чоловік, що сидів перед сферою, бачив усе, що відбувалося у ній. Тут на Свериді не минуло й п'яти хвилин.

У сфері деякий час ще продовжували миготіти блискавки, але незабаром зображення зникло. Чоловік, почувши, що хтось наближається, розплющив очі, і швидко піднявся на ноги.

Незабаром з'явилася чорнява дівчина в довгому білому струмливому одязі та золотим вінком на голові. Зупинившись за метр від нього, вона схопилася за груди, намагаючись віддихатися.