Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

- Одягни маску, Капрісуель, - звелів Ліам, простягаючи мені просту маску, що повністю приховала моє обличчя. Не встигла я замислитися над тим, чому він сам не вдягнув свою маску, як кавалли понеслися вулицями Самандара.

Ми мчали в ту частину міста, в якій я ще жодного разу не була. Сади і площі ставали більшими, а замки вищими і розкішнішими. Незабаром ми вже мчали широким мостом, перекинутим через черговий рів, наповнений водою, потім - викладеним мармуром серпантином, що обвиває високу гору. А ще через якийсь час опинилися на вершині цієї гори. Краєвид звідси відкривався просто захопливий: внизу, біля підніжжя гори виблискувало палацами і фонтанами місто Самандар. На північ від мурів міста хлюпався смарагдовими хвилями океан, із заходу та сходу місто прикривали дві височенні, майже білосніжні кам'яні гряди. А з півдня, саме з того боку, де до міста підступала пустеля і звідки ми прибули до Самандара, у грозових хмарах, що клубочилися, рухалися... два повітряні острови.

Серце моє несамовито забилося в ту мить, коли я впізнала їх: повелителі, які взяли в дружини моїх сестер по крові, подарували саме ці острови землянам, а точніше - мені.

- І що це означає? - грізно прогарчав Ліам.

- Можливо, вони прямують за своїм господарем, - поруч почувся старечий голос.

Я повернулася і втупилася на того, хто говорив: це був високий, міцний старий з ідеальною військовою виправкою. Відчувалося, що незважаючи на похилий вік і сивину, що вкривала його голову, він усе ще був грізним воїном.

- І хто ж господар цих островів? Де він?

- Накажете знайти його, вожде?

А що його шукати? Я смикнула Ліама за рукав, збираючись сказати, що це мої острови, і раптом завмерла. Перестала дихати.

Ця людина сказала - «вождь»?

Я підняла голову, заглядаючи Ліаму в обличчя. Він відчув мій погляд. За раптом закам'янілими м'язами я зрозуміла, що він зрозумів моє німе запитання. Ліам повільно опустив на мене свої очі. Усе ті ж смарагдові очі мого улюбленого мутанта. Вождь? Він - вождь? Самандарців? І чому це мене не дивує?

- Хто ти? - вітер жбурнув мої ледь чутні слова йому в обличчя.