Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Звуки не припиняються, а Руслан так і не прикинувся, хай спить відкладаю його руку зі свого живота та йду відчиняти двері. Оглядаю кімнату і розумію що мій одяг десь на кухні, добре, що вчора хоч там прибрали, а весь вечір я була у Руса сорочці, яка так мені мила, тож про свої штани та худі навіть не згадувала. Білизна на мені, я її хвилин двадцять шукала вчора, але знайшла.

Не знаходжу кращого варіанта, як знову вдягти чоловічий одяг, застібаю на всі ґудзики сорочку, вона така велика, що навіть мені за коліна, тож все ок, рукава закочу. Не задумуючись іду відчиняти двері у які так наполегливо тарабанять. Відчиняю.

- Братику, до тебе ні додзвонитися, ні достукатися – говорить поки ще не бачить мене , бо риється у свої сумці. – Оля! – вираз обличчя моєї подруги треба було бачити.

Якби я мала камеру, то зробила фото. Я не розумію реакції дівчини, те що вона здивована  - це факт, але чи рада вона, що я зустрічаюся з її хлопцем не зрозуміло. Оглядає. Хмуриться. Посміхається та проходить у квартиру, зачиняю двері.

- Пані Литвин, – серйозного говорить та не обертається до мене – чи можливо краще пані Ковалевська? – голос звучить вже не так серйозно, а я видихаю – А я ж говорила, що між вами іскри, щось невидиме. І не говори мені, що це не те, що я подумала – повертається до мене та осяює своєю посмішкою, остаточно видихаю.

- І не буду! – посміхаюся у відповідь.

- А тепер я чекаю деталей, хіба не соромно приховувати таке від кращої подруги та сестри – останнє говорить трохи голосніше, щоб напевно почув Руслан.

- Вибач, все було, якось заплутано… - не дає договорити.

- А, тепер ? – запитує з надією.

- Я дівчина твого брата.

- Ого, вау – говорить ну дуже голосно – обіймає мене, лише не підстрибує від радості. – Оце так новина за таке гріх і не випити, але ж пари. Але надіюся ми це ще відсвяткуємо.

- Відсвяткуємо! А поки пішли пити чай.

- Пішли – Тая напевно радіє більше за нас з Русланом ніж ми самі.

Швидко забираю свій одяг з кухні, вмикаю чайник і поки подруга хазяйнує, я біжу перевдягатися.

- Сідай! І розповідай! – командний тон подруги, звучить по – рідному, стіл вже повністю накритий, тут небагато їжі лише те що ми недоїли вчора та цукерки, який Руслан спеціально купує для сестри та дві чашки кави. Сідаю. Роблю ковток терпкого напою – І давно це у вас? - з цікавістю запитує.

- Менше місяця.

- І ти стільки мовчала, а ще подруга, і братик, молодець. Конспіранти хренові! Я ж відчувала, що ви щось приховуєте, але ніяк не могла скласти пазл у голові. Але я дуже за вас рада.

- Дякую!

- Таїсія? – чую позаду ще сонний голос Руслана – А, ти що тут забула?

- Скучила, ти ж в нас людина зайнята. А якщо серйозно у батька скоро день народження вирішила заїхати обговорити подарунок, а тут такий сюрприз мене чекає – киває у мій бік – Рус, ти хоч би футболку одягнув.

- А ми гостів не чекали! – підходить до мене та цілує у губи. Легкий невагомий дотик – Доброго ранку, лисичка.

- Доброго, – трохи ніяковію перед подругою, але вона цього не помічає.

- Божечки, як це мило - пищить від радості -  Ви така гарна пара – сипле у наш бік компліменти подруга – Я вас зрозуміла. Подарок потім. Кава смачна, цукерок оновити, брате. Тая побачимся в університеті, а я пішла в мене ще справ багато – швидко проторохтіла подруга та зникає з кухні, а потім із квартири.

Любі мої, найкращі читачі, я ціную кожного хто зацікавився моєю творчісю, хто прочитав мої книги, хто залишив коментар, поставив серденько, оцінив розділ. Через свої особисті деякі проблеми, я трішки збилася з графіка викладки нових розділів. Тому мною було прийняте рішення за ваше розуміння опублікувати завтра бонусний розділ. І не забувайте залишити свої коментарі.

З повагою, ваша Рія Тас. 

Обіймаю кожного. Дякую, що обрали мене.