Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Хто це? - я вскочила на ноги й стривожено дивилася на вихід у коридор. Здавалося, там зараз станеться бійка.
- Карл, дядько Альви, - флегматично відповів Інгемар, зиркнувши на двері, ніби за нею дзижчав набридливий комар.
- Це той, що намагався тебе отруїти, - кивнула я своїм думкам. Блакитні очі зацікавлено глянули на мене.
- А ось це цікаво. І чим же?
- Звідки мені знати? - обурилася, загортаючись у халат. - Дав якийсь флакон, сказав, що в ньому отрута.
- І чому я ще живий? - тон чоловіка був грайливим, наче він і сам все розумів, але хотів, щоб я сказала це вголос. По його губах розтікалася задоволена посмішка. Одразу захотілося відважити зухвальцю профілактичний потиличник... а потім поцілувати.
Так, Олівіє, зберися з думками, а то мозок час від часу намагається перетворитися на маргарин. Схрестила руки на грудях і пирхнула:
- Бо отруту я в кущі викинула. І взагалі… що нам тепер із цим дядечком робити? Він зараз двері винесе!
- Можу його вигнати, - Інгемар підвівся з крісла і зробив крок у бік дверей, маючи намір довести, що його «можу» вагоміше багатьох «точно зроблю». Але я зупинила короля, притримавши за руку:
- А може, краще вислухати його зараз? - зазирнула у лазурні очі. - Поки в цьому тілі я, а не Альва? Щоб знати про нові замахи, якщо вони плануються.
Інгемар завмер і кілька секунд просто дивився мені у вічі. Здалося, що він знову поцілує мене.
Не здалося. Чоловік швидко і легко торкнувся моїх губ своїми, через що моє тіло немов струмом ударило, потім відсторонився і тихо промовив:
- Тільки якщо ти на це згодна і не боїшся.
- Я ж обіцяла допомогти, - пробурмотіла зніяковіло і відступила убік. - Тільки тобі доведеться сховатися.
- Пропонуєш залізти під ліжко? – продовжував посміхатися Інгемар. Я здивовано глянула у бік відчинених дверей до спальні, потім скептично оглянула кімнату.
– А більше варіантів немає?
- Є, - зізнався чоловік, повертаючи собі серйозний вираз обличчя. - Тут є потаємний хід.
- Ти зможеш по ньому піти з кімнати, якщо я раптом… - договорити не наважилася, мені самій страшенно не хотілося прокидатися. Мар зрозумів мене правильно і кивнув:
- Так, якщо в тіло повернеться Альва, я піду, але... у цьому випадку Карл може щось запідозрити. Та й взагалі ти надто відрізняєшся від неї.
- Я спробую підіграти, - повела плечима, глянувши у бік дверей, за якими все ще тривала суперечка. Здається, виконавча Віві зібралася лягти кістками, але захистити спальню своєї пані. Повернулась поглядом до обличчя короля і поквапила його:
- Іди швидше, а то я зараз залишуся без покоївки.
- Якщо що трапиться - я поряд, - шепнув Інгемар і поцілував мене у скроню, а потім відійшов до стіни та зробив якийсь незрозумілий рух. Відчинилися непомітні двері, за якими король і зник. Я простежила за тим, як таємний хід закрився, а стіна знову стала цільною, і поспішила до виходу з кімнати.
Після звуку відчинення дверей, суперечка обірвалася. Віві та Карл подивилися на мене. У коридорі побільшало дійових осіб. По сторонах від дверей завмерли вартові, за ними причаїлися служниці, а здалеку за перепалкою міністра та покоївки спостерігали мої фрейліни. Останні спробували відразу підскочити до мене, але я примудрилася зупинити їх одним поглядом, а потім обернулася до Віві:
- Хто знову мене турбує? - намагалася зробити голос якомога вище і примхливіше.
- Ваш дядько, пані, - дівчина оторопіло схилила голову. Карл вирівнявся, нагородив її переможним поглядом і звернувся до мене:
- Ваша Величність, мені кажуть, що до вас нікого не дозволено пускати.
- Було не дозволено, а тепер наказано пустити. Заходьте, дядьку, - я глянула на фрейлін і служниць, що приготувалися чкурнути слідом, і голосно додала: - Один!
Карл з гордовито піднесеним підборіддям пройшов у кімнату і зачинив за собою двері, а я попрямувала до крісла, але тут сталося те, чого я не очікувала. Чоловік раптом схопив мене за руку трохи вище ліктя, боляче стиснув і смикнув на себе, прошипівши мені в обличчя:
- Ти що про себе думаєш, дівчисько?!
Я ахнула і злякано подивилася на міністра. Він змінився в обличчі, дивився на мене зовсім не так чемно й улесливо, а з презирством і злістю:
- Ти уявила себе справжньою королевою?! З якого часу ти тягаєшся за Інгемаром, як слухняний песик? Що ви робили на землях Нуор? І чому мене не пускали до тебе наказом короля? Що ти йому сказала?
Я навіть не зрозуміла сенсу половини запитань, але раптом виразно почула, як за спиною щось хруснуло. Поспіхом сховала другу руку за спину і замахала нею, намагаючись подати сигнал королю не втручатися, але навіть не знала, чи він бачить мене.
– Я нічого не говорила, – голос звучав налякано. Судячи з того, як поводився з Альвою дядько, перед ним мені не варто було грати зарозуміле стерво, а якраз навпаки. – Ми просто… та я взагалі не зрозуміла, що вони там робили, – судомно намагалася згадати, що Інгемар розповів про поїздку. От не цілуватися треба було, а нормально мені все пояснити! Нарешті випалила: - Мар хотів перевірити мої здібності у дії. Щоб я якось допомогла.
- І?! - міністр ще сильніше стиснув мою руку, від чого я скривилася. - Допомогла?
- Ні, - видихнула навмання. Уявлення не маю, що взагалі могла там робити Альва.
- Дуринда, - вилаявся маркіз і відштовхнув мене. Не втримавши рівноваги, я зробила крок назад і впала у крісло. Там і залишилася, підібгавши ноги до грудей. Маркіз своєю великою вагою плюхнувся на диван і окинув поглядом кімнату: - Ти так і не згадала про що ви говорили в саду перед землетрусом?
Я кусала губи, розуміючи, що дядько постійно допитується в Альви про її час з королем, і він швидше за все вже в курсі її дивної втрати пам'яті. Під поглядом його розважливих очей заперечливо замотала головою. Він підібгав повні губи, стиснув кулаки й відвернувся.
– Орм сьогодні передав звістку. У них майже все готово.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.