Читати книгу - "Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра"

– Це що? Слухач? – пошепки здивувалася я.

– Найкращий. Активуєш за необхідності.

     Я так і не встигла запитати як зрозуміти взагалі, що необхідність настала, бо почула звук чиїхось кроків. Хтось ішов до нас.

     А потім я забула про все. Бо через прохід до нас зайшов Шрам. Мій другий в житті страх. Той, хто точно не подарує мені життя. 

– Нарешті отямились?  – дуже так по доброму, а від того ще моторошніше запитав він.

    Зараз мені і кайдани магічні не потрібні були б, мене так заціпило, що я і кроку не змогла б зробити. 

– Чесно? Я і досі не вірю своєму щастю. Це ж як ви вдало мені попалися? Та це просто чудо якесь, – радісно плеснув він у долоні. – Ще тільки вранці вігесса Елоїза повідомила мені ким насправді є вігесса Адалін і я вже якраз збирався на пошуки моєї любої Ді. Як раптом, вона сама до мене прийшла та ще й главаря свого привела. Я вірно розумію? Ви ж і є той самий загадковий Моно? – вічливо уточнив Шрам.

   Моно ж нічого йому не сказав, а продовжив спокійно роздивлятись Шрама. Мені б його витримку. Здається в мене серце зупинеться раніше, ніж Шрам почне щось зі мною робити.

– Ви… ви помиляєтесь. Я Адалін Вілльє і зараз ви порушуєте закон, – набралася я сміливості хоч щось сказати.

– Те що ти Адалін Вілльє, я добре знаю. І чому я сам не здогадався? Це ж ніби на поверхні лежало. Магія тіла, ось як тобі вдавалося скільки років водити мене за ніс, правда Ді? – він підійшов до мене і присів навприсядки, а потім простягнув руку і доторкнувся до мого волосся. Я мимоволі сіпнулася від його руки.

– Шшш, ти чого? Все Ді, ти вже добігалася. Тепер ти будеш в повній моїй владі. Я скільки всього з тобою зроблю. 

    Він правда божевільний. І сміється як божевільний. 

– Тоді. Тоді залиш тільки мене. Нащо тобі Моно? Він нічого тобі не зробив, – вирішила на останок хоч його спасти.

– Ді. Не сіпайся. Він нічого не зробить, поки не буде такої команди. Це тепер пес Елоїзи, – пояснив мені Моно. Він продовжував залишатись абсолютно спокійним.

    Шрам підішов до нього і вдарив ногою в живіт. Моно захрипів і склався у двоє на землі.

– Нііі, не чипай його, чудовисько!! – щосили закричала я.

– Чудовисько? А хто зробив мене таким? Ти забула Ді? Тішилася увесь час своєю славою невловимої і думала, що це зійде тобі з рук?! – прокричав він знову присідаючи біля мене і тицяючи пальцем у свій шрам.

– Ти це зробив!! Сам винен!! Твоя зброя спрацювала проти тебе і ти не можеш це прийняти!!  – кричала я. 

     Все, досить боятись. Помирати я буду без страху. Не хочу, щоб це було моє останнє відчуття. 

    Він смикнув мене за плече розірвавши сукню на місці, де був шрам від його батога.

– Неймовірно. Що, магія тіла не допомогла позбутись його? – злорадно прошипів Шрам.

– Я не звертаю на нього уваги. Це всього лише досвід і урок для мене. А ти скільки часу втратив і не жив нормально через шрам, який сам собі і зробив, – виплюнула я йому ці слова в очі.

     А він боляче схватив мене за обличчя.

– Сьогодні я поверну борг Ді. Я тебе своїм батогом так розмалюю, що ти будеш молити мене про смерть…

   Він не договорив, бо його відкинуло і прикувало такими ж кайданами, як у нас.

– Охолонь поки, Шрам, – промовила Елоїза, а насправді Вальмірія, хоча я і досі не можу в це повірити. Вона стояла якраз у проході в печеру.

– Вальмірііяя, – протягнув її справжнє ім'я Моно. Він знову сидів біля стіни, певнво біль від удару пройшла.

– Невже нарешті здогадався, Норман? – єхидно запитала вона в нього. А я тим часом намацала спітнілими руками слухача і активувала його. Думаю, це якраз зараз і є та необхідність.

– І, що ж мене видало? – поцікавилася Вальмірія в тілі Елоїзи.

– Твоя звичка смикати мереживо. Ти чого хочеш добитися ? 

– А що не зрозуміло? Хочу повернути собі королівство, якого ти мене колись позбавив, – розвела вона руками. – А чому не питаєш як я тебе впізнала? Ти знаєш, що я завжди вираховувала тебе? Усі ці роки перше, що я робила, це шукала тебе. І це завжди було досить просто. Треба було знайти дурня, що згуртував навколо себе обездолених і безкорисно допомагав усім дивним особистостям, усім виродкам суспільства. Ти що, справді думаєш, що це якось допоможе тобі? Ми прокляті Норман. І треба вже було змиритись та пристосуватись до прокляття. 

– Треба було як ти, зв'язатися з демонами? 

– Чую в твоєму голосі осуд. Та не тобі мене судити. Ти така сама темна сутність, як і я. Добрі вчинки цього не змінять. А я поверну собі королівство, яке багато років назад ти в мене відняв. Та я ніколи тебе не кохала Норман. Я лише королевою хотіла бути. Греймана я кохала по справжньому,  але він не був королем. 

 – Скільки років ти намагаєшся досягти своєї мети? – шоковано запитав Моно. Він справді не мав уяви, що Вальмірія і далі бореться за корону.

– Увесь час. Але я спочатку була слабкою і багато працювала над своїми силами, а потім прийнялася до реалізації задуманого. Мені це майже вдалося з останнім нащадком Греймана.