Читати книгу - "Пазл"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так, після цього.
— Я більше не виходила з кімнати. Чому ти розмовляєш зі мною таким тоном?
— Хлоє, припини. Ти спалила всі світлини та малюнки з кабінету арт-терапії. Того, що ми з тобою бачили вчора вранці.
Хлоя вирячила очі.
— Сподіваюсь, ти жартуєш?
— Це що завгодно, але точно не жарт. Із досі незрозумілої причини хтось спалив усе, що було в тій кімнаті. А Філоза щойно сказав мені, що бачив, як ти бігла до своєї кімнати якраз перед тим, як ми з Мокі повернулися.
Дівчина поставила чашку, напружившись.
— І ти йому повірив?
— А навіщо йому брехати?
Вона зітхнула.
— Існують десятки причин, чому така людина, як він, могла збрехати. Наприклад тому, що він сам це і зробив. Або когось покриває. Або тому, що я йому не подобаюсь і він хоче налаштувати нас одне проти одного. Чорт, Ілане, ми щойно кохалися, а тепер ти закидаєш мені таке?
— А може, це теж було передбачено? Наче випадково ти опиняєшся в душі одночасно зі мною, губиш лінзу…
Хлоя встала, вся як на голках.
— Ти знову мариш. Цього разу ти зайшов надто далеко. Іди до біса, гаразд?
Вона покинула його самого і голосно грюкнула дверима своєї кімнати. Залишившись сам за великим столом, Ілан уже не знав, що й думати. Він неохоче відкусив бутерброд. Згадав, як Гайгекс уникав його погляду, коли він попросив вогню, а також той факт, що тип у квадратних окулярах зміг віднайти шлях у темряві, коли вони йшли по краплях крові: судячи з усього, він таки вкрав запальничку Фей.
У яку гру грає Філоза? А Гайгекс?
Ілан допив каву, прибрав усе зі столу і теж пішов до кімнати. Він сів на ліжко, покрутив у руках великий ключ, поклав його у шухлядку комода і перечитав кінець попереднього завдання:
«Отже, як відповідальний пацієнт Ви повинні привести його до кабінету електрошокової терапії, ключ від якого у Вас є, пристебнути його до крісла браслетами, вийти і замкнути за собою двері. Коли всі ці етапи будуть пройдені, Ваше завдання буде виконано. Тоді Ви зможете рухатись до третього завдання, яке знайдете у лікарняному морзі, скориставшись другим ключем, який Ви отримали».
Морг не був позначений на плані, але Ілану здавалось, що він має бути в підземеллі. Той напрямок він ще не досліджував.
Через кілька хвилин, рівно о 9 годині, заревіла моторошна сирена.
Вона свідчила про те, що Гадес досі в цих стінах.
Якщо тільки вона не запрограмована лунати щодня о дев’ятій та сьомій вечора, з людською присутністю чи без неї.
І вони не продовжують грати, наче пацюки в лабораторії, у той час як у лікарні більше нікого немає.
44
Коли гра почалась, Хлоя на нього навіть не глянула. Вона швидко обігнала його і зникла у напрямку жіночого крила, коли Ілан підходив до великого вестибюля.
Залізні двері гуділи, гравці розповзлися по лікарні, наче хробаки в гнилому яблуці. Крізь великий овальний вітраж над головним входом проникало трохи світла. Ілан подумав про те, що якби було хоч трохи сонця, то кольори, мабуть, були б неперевершені і досконало контрастували із суворістю цієї будівлі. Йому не вистачало денного світла і тепла.
Він швидко йшов за Ябловські, що прямував до ґрат, які Мокі відмикав напередодні. На його великий подив, високий брюнет відімкнув їх одним зі своїх ключів і замкнув за собою. Помітивши Ілана, що йшов у його бік, той завмер на декілька секунд і дивно на нього подивився.
— Що сталося? — спитав він.
— У Мокі теж був ключ від цих ґрат.
— І що? Думаєш, я його поцупив? Кількість входів на другий поверх не безмежна. У нас неминуче будуть однакові ключі. Якщо побачу товстуна, відправлю його до тебе. Бувай, красунчику.
Він помчав угору, більше не обертаючись. Ілан пішов до сходів, що заглиблювались під землю. Десятком сходинок нижче на нього чекали замкнені ґрати. По той бік приміщення було освітлене, низка лампочок вела ліворуч. Чоловік вставив ключ у замок, і той спрацював. Пролунав дивний скрип. Ілан завагався на кілька секунд і замкнув за собою ґрати на ключ.
Зачинившись таким чином, він частково заспокоївся: тепер без ключа ніхто не зможе захопити його зненацька і, наприклад, прикувати до стільця.
Коридор був вигнутий, викладений цеглою. Він роздвоювався, і права частина не була освітлена. Ілан згадав, що Гадес говорив про величезну підземну мережу…
Він попрямував до світла. Очікував, що буде дуже сиро, але на бетонних стінах і підлозі не було ані найменшого сліду води чи плісняви. Напевно, це через крижаний протяг, що обпікав його обличчя і мчав далі до сходів.
Поки що гравець не побачив жодної камери. Лампи потріскували, одна з них перегоріла, ще одна блимала. Він декілька разів вагався, чи не повернутись назад, почуваючись не дуже впевнено у цьому приміщенні без вікон і дверей. Його уява розгулялась, він візуалізував мертвих пацієнтів, яких виносять на ношах, а потім кладуть на каталки і занурюють у пітьму. Від чого люди помирають у психлікарнях? Від хвороб чи від журби?
Ілан побачив перше приміщення, до якого вели переплетіння шлангів, мідних труб і в якому стояв гігантський чан із пальним. Там також було декілька закритих каністр, наполовину повних, решта були відкриті й валялись на купі. У кутку стояла приперта до стіни дерев’яна шести-семиметрова драбина.
Далі коридор знов роздвоївся. Стара металева вивіска вказувала на «Архіви» ліворуч і «Морг» праворуч. Обидва коридори були закриті новими ґратами. Вочевидь вони були добудовані організаторами гри. Ілан спробував відімкнути коридор, що вів до архівів, ключем, знайденим у конверті, а потім ключем, що висів у нього на шиї, але безуспішно. Можливо, під час наступного завдання? Тоді він зможе дізнатися, чи справді Люка Шардон, божевільний з його сну, та Алексіс Монтень, санітар, мешкали в цій лікарні.
Ґрати від коридору ліворуч відімкнулися без проблем. Ілан знову замкнув їх за собою і продовжив пошуки. Він йшов і йшов уперед, йому здавалось, ніби він просувається всередину гори. Чому доводиться йти так довго, чому морг захований так глибоко?
Нарешті по праву руку з’явилася перша кімната. Вона була схожа на операційний блок. На стелі висів безтіньовий світильник, стіни були облицьовані кахлями білого кольору, що перетворювався на брудно-жовтий, по центру стояв масивний сталевий стіл із двома повздовжніми заглибленнями, у які мали стікати біологічні рідини.
«Кабінет розтинів»,— подумав Ілан, потираючи плечі. Він подумав про те, що це логічно, потрібно мати змогу з’ясувати причину смерті, навіть у психіатричній лікарні. Але дещо привернуло його увагу. Він пройшов уперед і побачив коричневі шкіряні ремені, кінці яких були прикріплені до столу.
Навіщо ремені, якщо пацієнти були вже мертві?
Ілан пригадав слова Мокі: «Я думаю, у минулому тут коїлись
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пазл», після закриття браузера.