Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          Мене надихала ця кімната. Не дивлячись на те, що вона була порожня, я відчувала в ній якусь особливу атмосферу. Перебуваючи тут, в мене з’явилось бажання малювати.

          Я вийшла і причинила за собою двері. Леона ще й досі не було. «Що ж, маю можливість  зробити йому невеличкий сюрприз» - подумала я і попрямувала на кухню.

          Мені подобалась його кухня. Простора, з сучасною технікою та стильними меблями. Кухонний гарнітур був виготовлений в насиченому темно-вишневому кольорі, який асоціювався в мене з червоним вином. Світлий кахель, яким були оздоблені стіни й підлога, своїм кольором нагадував мені крем-брюле. Він гармонійно поєднувався з усією обстановкою кухні й створював своєрідний затишок. Особливо мені подобалось ходити тут босоніж, відчуваючи як м'яке тепло підлоги зігріває мої стопи.

          Я не знала, чи любить Леон млинці, які я вирішила приготувати на сніданок. Вийнявши з холодильника потрібні мені продукти, я взялася за готування.

          Щоб не було нудно, я ввімкнула радіо на телефоні. Звучала пісня Mika - «Relax», мелодія якої додала мені хорошого настрою. Я добре почувала себе й з задоволенням крутилась по кухні, пританцьовуючи.

          - Гарно танцюєш! – несподіваний голос Леона змусив мене застигнути.

          Обернувшись, я побачила, що він стояв, впершись плечем в одвірок, спостерігаючи за мною. Його обличчя сяяло усмішкою.

          - Я не помітила, як ти прийшов. – посміхаючись, сказала я. – Давно ти тут стоїш?

          - Достатньо, щоб зрозуміти, яка ти в мене красива. – Леон підійшов і обійняв мене за талію. – Щось готуєш? – поцікавився він, заглядаючи через моє плече.

          - Хотіла зробити тобі приємний сюрприз. – сказала я і обвила його шию руками. – Але ти все зіпсував.

          - Отакої! – розсміявся Леонід. – Мені піти геть?

          Вдаючи, ніби замислилася, я зробила секундну паузу. Це його ще більше потішило, від чого я розсміялась разом з ним.

          - Крихітко, давай я займусь сніданком. – Він ніжно торкнувся мого волосся і провів рукою по голові. – Не думаю, що ти вже достатньо одужала, щоб стояти тут.

          - Дозволь, я хоча б допомагатиму тобі? – спиталась я, з надією дивлячись йому в вічі.

          - Мені достатньо твоєї присутності. – Леон ніжно поцілував мене. – Будеш моєю музою? – посміхаючись, спитався він.

          - Яка несподівана пропозиція! – сміючись, відповіла я. – Ну, гаразд. Буду сидіти на стільці і надихати тебе. – грайливим голосом промовила я.

          - Що тут у нас? – запитав Леон, підходячи до тумби, на якій були розкладені продукти.

          - Мали бути млинці. – невпевнено відповіла я.

          - Обожнюю їх! – вигукнув він. Обернувшись до мене, запитав: - Ти володієш телепатією?

          - Так, звісно! – Його слова розсмішили мене. – А ще телекінезом і левітацією. І взагалі, я ще та чарівниця!

          Ми розсміялися. Леон підійшов до мене, нахилився й стиха промовив:

          -  Не знаю, як в тебе з надприродними здібностями, але одне я знаю точно – ти неймовірно чарівна! – Він легко поцілував мене і повернувся до готування.

          Я сиділа й спостерігала, як Леон з легкістю замісив тісто на млинці й так само легко посмажив їх. Він робив це невимушено, без жодних труднощів. Навпаки, цей процес приносив йому задоволення. Мене це приємно вразило. Хоча я й так знала, що він вміє готувати. Та мене не покидала думка, що з його статками він спокійно міг харчуватися в ресторанах або ж замовляти їжу на дім, не заморочуючись з її приготуванням.

          - Тобі подобається займатися приготуванням їжі? – спиталася я, коли Леон присів на стілець поруч мене.

          - Я завжди роблю лишень те, що мені подобається. – запевнив мене він.

          Цілий тиждень я провела з Леоном. Я одужала і почувала себе сповненою сил. За цей час я звиклася до нової обстановки. Живучи разом з Леонідом, я ні разу не відчула себе зайвою або чужою в його домі. Я обжилася тут і звикла бути поруч з ним. Ці стіни стали для мене наче рідним домом і я не хотіла повертатися назад в гуртожиток.

          Я ще не сповістила Леону свого рішення. Весь час чекала слушної нагоди. Щоразу, коли виникав момент, щоб сказати йому, що я згідна переїхати до нього, в мене дерев’янів язик і я не могла вимовити ані слова. Це страшенно дратувало мене.