Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Пробували йому додзвонитися?
— Не відповідає.
— У нього ж співмешканка й двоє дітей!
— Ми розмовляли з нею. Вона каже, що він поїхав учора на роботу, попередив, що буде пізно, але додому так і не повернувся.
— Що за робота?
— Наче кладе дах на дачну хатину в Естфоллі. Намагаємося тепер з’ясувати, до кого він найнявся.
— Добре!
Вістінґ пояснив Крістіне, що вони прямують до Осло, але згодом, по обіді, дорогою до в’язниці, заїдуть у Естфолл.
— Щось довідаєшся, дзвони!
Поговоривши з Крістіне Тііс, Вістінґ глянув на Тюле.
— Напад на Ліне, побиття Томмі Плейма, зникнення Акселя Скавгауґа… щось усього забагато. Мені це не подобається, — сказав він.
Далі вони їхали мовчки. Що ближче до Осло, то більше поля й ліси за вікном авта змінювалися індустріальною та офісною забудовою. Вістінґ повернув на кільцеву дорогу, яка й привела його до лікарні «Уллевол».
Полісмен у цивільному зустрів їх перед лікарняним відділенням, де лежав Томмі Плейм. Вістінґ довідався, що полісмен був старшим інспектором, працював у відділі кримінальних справ і називався Вібе.
— Він зазнав украй важких ушкоджень, — повідомив полісмен. — Два переломи черепа й прокол легень — найважчі.
— Що відомо про інцидент?
— Його знайшов таксист, — пояснив Вібе. — Він виповз на вулицю з якоїсь старої індустріальної будівлі в центрі міста, замкненої на реконструкцію. Ми знайшли місце злочину. Крові там було неймовірно багато.
— Свідки? Сліди?
Старший інспектор похитав головою, заходячи поперед них у коридор лікарняного відділення.
— Патруль розмовляв з ним до приїзду швидкої, але почув лише про двох чоловіків у балаклавах.
— У масках? — перепитав Тюле. — Отже, напад не випадковий.
Двері в коридорі були пронумеровані. Вібе зупинився перед одними.
— Ви не приїхали б сюди, якби було інакше. Не знаю, яку справу розслідуєте ви, але я вважаю бійку внутрішніми розборками. Ваш друг злигався, видно, з неправильними людьми. Сумніваюся, чи пощастить нам хоч щось витягнути з нього.
— Побачимо, — коротко відповів Вістінґ.
Вібе відчинив відсувні двері.
Томмі Плейм лежав в одномісній палаті. Голова забинтована, ліва рука в гіпсі. І ніс наче зламаний. Він глянув на них у щілинки злиплих повік.
Столичний полісмен відрекомендував відвідувачів.
— Можете розповісти, що трапилося? — запитав він.
— Вони мене викрали, — прошепотів чоловік у ліжку.
— Хто? — запитав Вібе.
Відповідь була невиразна, хворий перебував під дією сильного знеболювального.
— Не знаю… Мені не відомі…
Він підняв угору загіпсовану руку. Але відразу ж опустив.
— Балаклави, — промовив Томмі Плейм. — Вони затягнули мене в машину.
Пацієнт важко ковтнув, повернув голову набік. Аудюн Тюле взяв склянку з водою і дав йому напитися через соломинку.
— Через Леннарта, — вів далі Томмі.
Вістінґ підійшов на крок ближче.
— Леннарта Клаусена?
Старший інспектор глянув на Вістінґа. Томмі Плейм ледь помітно ворухнув головою на знак згоди.
— Леннарт мертвий уже багато років.
— Так, розбився на мотоциклі, — кивнув Вістінґ. — Ви з Акселем Скавгауґом були тоді там.
На опухлому, блідому обличчі Томмі Плейма з’явився здивований вираз, ніби він не міг допетрати, звідки Вістінґові про це знати.
— Що вони говорили про Леннарта? — запитав Тюле.
— Що він вкрав їхні гроші… а я ніби був при тому…
Томмі Плейм скривився від болю.
— Я не знаю про ніякі гроші… Вони заїхали в глухий двір, затягли мене в якийсь будинок. Змушували заговорити. Але ж я нічого не знаю!
Вістінґ здогадувався, що призвело до розборок. Журналістка — подружка Ліне — почала забагато випитувати в злочинному середовищі. Поповзли чутки, що награбовану валюту вкрав один тип, який загинув на мотоциклі, і що гроші досі лежать там, де він їх заховав. Томмі Плейм був одним із найближчих друзів Леннарта Клаусена. Нічого дивного, що саме він став жертвою нападу.
— Лото… — пробурмотів він.
— Ти виграв у лото? — згадав Вістінґ.
Томмі Плейм ворухнув головою.
— Мої гроші… Вони думали, що я… що то їхні гроші…
Вістінґ кивнув. Він розумів логіку нападників.
— Одна журналістка приходила перед вихідними… Питала про Леннарта і про Симона Мейєра.
Ліне, подумав Вістінґ.
— Про Леннарта не говорив уже бозна-скільки років, а тут аж два рази підряд.
— Хто такий Симон Мейєр? — запитав Вібе, але відповіді не дочекався.
Розмова урвалася приходом медсестри.
— Даруйте, — промовила вона. — Вам іще довго? У нас все вже готове для проведення МРТ.
Вібе глянув на Вістінґа. Той похитав головою.
— Решту — іншим разом, — сказав Вібе.
Троє слідчих зачекали в палаті, доки вивозили пацієнта.
— Сподіваюся, ви витягнули з нього більше інформації, ніж я, — промовив Вібе.
— Можливо, — відповів Вістінґ.
— Може, поділитеся? Розкажете, про що йдеться?
— Побиття — чисте непорозуміння. Спробуємо розібратися. А ви поки не проводите слідства.
57
Стіллер чекав на Вістінґа перед лікарнею.
— Змарнований час, — сказав він, озираючись на будівлю лікарні позаду себе й сідаючи в авто.
— Охорону ще не знімаємо? — запитав Тюле.
— Ще ні! Ситуація досі не ясна. Ми так і не знаємо, що хотів розповісти Ян Ґюдім і з ким іще він контактував.
Вістінґ коротко розказав про відвідини Томмі Плейма. Телефон задзвонив, коли вони виїжджали на Е6. Телефонувала Крістіне Тііс.
— Знайшли його? — без передмов запитав Вістінґ.
— Ні, але відстежили телефон. У дачному районі Сун. Інформація його співмешканки підтвердилася.
Вони проминули вказівник на Вінтербру.
— Добре! Будемо там за двадцять хвилин.
— Можу вислати патруль, — запропонувала Крістіне Тііс.
Вістінґ глянув на годинник. До зустрічі у в’язниці ще залишалося чимало часу.
— Та ні, ми самі, — запевнив він. — Дай нам точні координати.
Вістінґ вимкнув мобільний.
— Про що мова? — поцікавився Стіллер.
— Аксель Скавгауґ, підпалювач, — пояснив Вістінґ. — Не з’явився сьогодні на допит. Зник…
Він отримав дані про місцезнаходження мобільного Скавгауґа, подав свій телефон Тюле.
— Завантажиш?
Тюле набрав координати в GPS. Навігатор довів їх до берега Осло-фьорду.
— 300 метрів, — прокоментував Тюле, коли Вістінґ з’їхав на вузьку гравійну доріжку.
Вони в’їхали в закрут і опинилися на гребені пагорба, звідки Осло-фьорд було видно, мов на долоні. Там стояли чотири дачні будиночки. Перед одним — сірий фургон з будматеріалами на даховому багажнику. Вістінґ упізнав авто.
— Його фургон, — показав він рукою, підкотився ближче й став обіч нього.
Хряснули троє дверцят. Усього лише три тижні тому, коли ще тривали літні канікули, тут вирувало життя. А тепер повсюдно панувала тиша, яку порушувало поодиноке ячання чайок над водою.
Вони обійшли будинок, стали перед фасадом. Сонце мерехтіло блищиками у величезних панорамних вікнах, важко було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.