read-books.club » Детективи » Міжконтинентальний вузол 📚 - Українською

Читати книгу - "Міжконтинентальний вузол"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Міжконтинентальний вузол" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 83
Перейти на сторінку:
зайшли без стуку, з відмичкою; «Геннадію Олександровичу, не робіть дурниць, ось ваша папка, у повній цілості; працювали з нею в рукавичках, відбитків пальців немає, можете не бентежитись, однак ви вчинили службовий злочин, передавши нам надзвичайно секретні документи, за це судять; не подумайте просити тут політичного притулку, — ми це передбачили, буде зроблено так, що вас видадуть як ґвалтівника і злодія; повертайтеся додому й спокійно собі працюйте: ми вас не турбуватимемо; вкиньте у поштову скриньку в Москві ось цю листівку, інших прохань немає, до побачення».

Всі контакти й телефонні розмови Кулькова тієї ночі та й уранці перед вильотом контролювалися ЦРУ; листівка в Москві надійшла за призначенням, у чужих руках не побувала, не беручи до уваги листонош, — розвідка знає багато прийомів, які дають змогу перевірити завербованого…

Пеньковського відтоді він не бачив; полковник жодного разу не подзвонив, на холостяцькій квартирі більше не з'являвся, немов кудись зник; номера його телефону Кульков не знав та й не хотів дізнаватись, ліг на грунт, зустрічей уникав, невдовзі одружився, на весіллі не випив навіть шампанського; коли прочитав повідомлення в газеті про арешт Пеньковського, став сірий, зліг у лікарню, — тяжка стенокардія; на допит його жодного разу не викликали; через півроку після того, як Пеньковського розстріляли, оформили на поїздку до Мексіки: відмовився, посилаючись на хворобу; через три місяці передбачалася поїздка в Берлін, там не страшно, свої; в готелі «Бероліна», коли він сидів у вестибюлі за стойкою бару й пив каву, біля нього з'явився той, хто розмовляв з ним у Відні; «Геннадію Олександровичу, ви сьогодні о десятій годині вечора підете погуляти… Конференція ж має закінчитися о сьомій? Отже, час зручний, зустрінемось біля вітрини взуттєвого магазину на Александер-платц, на другому поверсі, ви там були вчора в цей же час».

Кульков зразу відчув у роті такий смак, немов смоктав мідну ручку при вході у свою кімнату; до речі, він згадав, як хлопчиком насмоктався, потім блював два дні; другим невідчепним дитячим спогадом було те, як він умовив Колю Шуригіна разом усунути ножиці в штепсель: «Тільки ти мене ззаду обніми, а то одному страшно». Коля тоді розбив потилицю, чомусь його вдарило струмом дужче, ніж самого Гену, адже коли не сам — не так страшно, справді, гуртом добре й батька бити.

Повернувшись у номер готелю, Кульков відкрив портфель, витяг пам'ятку, видану учасникам конференції; серед інших телефонів був і посольський, радника з питань науки і техніки; зняв трубку; що буде, те й буде; а що буде, спитав себе… Ну, не посадять, це так, але життя пропало! Доведеться скніти десь у провінції, жодної перспективи, тління… Чому, заперечив він сам собі, мною можуть зацікавитись, почнуть гру, все піде, як ішло, адже я сам усе скажу… Але тебе запитають і про Відень, почув він інший, сухий голос, чимось схожий на байдужий, спокійний голос Олега Володимировича. І тобі доведеться признатися, що надзвичайно секретні документи були в чужих руках, і ти нікому не сказав про це… Випити б зараз, висмоктати склянку оковитої, а там або пан, або пропав… «У житті багато виграшів, — почув він тоді голос Пеньковського, — лише програш один, Геночко; я фронт пройшов, знаю, що кажу. Ми народилися для того, щоб умерти; поки живемо, треба брати все, що можна; солодкого часу відпущено років десять, щонайбільше двадцять; спочатку школа, потім інститут, а далі у люди вибиваєшся, от тобі вже й сорок… А в п'ятдесят п'ять печінка починає набрякати і бантик звисає; животіння, затаєне чекання смерті…»

Кульков тоді так і не набрав номера телефону посольства; пішов на Алексаидер-платц, піднявся на другий поверх, залитий мертвотним світлом неону, втупився поглядом у вузьконосі туфлі з м'якої, майже лайкової шкіри, дуже дорогі, «саламандра», нічого не вдієш, фірма, хочеш не хочеш — плати.

Той зупинився біля нього, обнімаючи молоденьку жінку; говорив немовби їй, ніжно схилившись до її шиї, а насправді він звертався до нього, Кулькова: «В Москві ми вас не турбуватимемо; зустрічатимемося під час відряджень; ми дбаємо про вашу безпеку не менше, ніж ви, а більше; ми репрезентуємо ті сили в Штатах, котрі, як і ваша країна, зацікавлені у збереженні миру; обмін науковою інформацією має грунтуватися на довір'ї; пора огидного шпигунства минула безповоротно; і у вас у країні і в нас є голуби і яструби; ми представляємо групу голубів; не думайте, що нам легко, — реакціонери і праві ультра дуже й дуже сильні; сліпі, одержимі люди; боротися з ними можна тільки одним — правдою, абсолютно конфіденційною інформацією; сьогодні, коли ви повернетесь, до вас у номер зайде чоловік і, вибачившись, — переплутав поверх, — одразу вийде. Він залишить вам портмоне, ви там знайдете все, що потрібно: карту «амерікен експрес» покладіть у кишеню піджака, це не пачка банкнот; інструкції спалите; до побачення, Геннадію Олександровичу, всього вам найкращого, до зустрічі. І, будь ласка, після повернення зразу ж сідайте за дисертацію, недаремно у вас кажуть — без паперу комашина, а з папером ти — людина…»

У Москві до нього підійшли тільки один раз, напередодні зустрічі Брежнєва з Картером у Відні; працював шість днів, потім «консервація», і ось цей страшний дзвінок два тижні тому, тайники, гарячкові запитання Про ракетний потенціал: «Не може бути! Уточніть! Кількість ракет має бути значно більша! Зробіть усе для з'ясування істини!»

Якщо тут, у цій камері, записують думки, ще з більшим жахом сказав собі Кульков, якщо вони знають, як фіксувати думки й видіння, я загинув… Але ж усе одно лишається варіант «Ліберті!» Тільки про це тут думати не можна! Це ж порятунок! Промінчик надії! Мене повинні водити на прогулянку, я обдумаю все саме під час прогулянки, в дворі вони не можуть прочитати моїх думок! «Ліберті», повторив він собі; мовчи й розслабся; операція «Ліберті»; якщо чекістам вигідно, щоб я був мертвий, то ті, на Заході, хочуть мене бачити живим…

Пеньковський присунувся ще ближче, посмішка його була моторошна, беззуба, а він же так стежив за ротом, щомісяця бував у дантиста, довго роздивлявся зуби в дзеркалі, оскалюючись своєму відображенню, немов розлючений пес; «Геночко, навчіться витрачати гроші, не можна все життя жити за чужий рахунок; не обідніє рука дающого; все розумію, збираєте гроші на машину, робите подарунки подругам, але про пас заговорять, як про скнару, це відштовхує людей, — тільки гусарам симпатизують; і не будьте таким догідливим, виховуйте в собі самоповагу; коли вже не можете не догоджати, то хоч робіть це з гідністю, не метушіться, та ще

1 ... 55 56 57 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міжконтинентальний вузол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міжконтинентальний вузол"