Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

Попов був очевидним і найяскравішим прототипом «агента 007». Але були, звичайно, й інші — насамперед сам Йєн Флемінг, відомий читачам під іменем Ян. Він наділив Бонда навіть своїми зовнішніми ознаками: той самий зріст, колір очей, зачіска...

А ім’я та прізвище свого героя Флемінг позичив у орнітолога Джеймса Бонда, автора монографії про птахів Карибських островів. Вийшовши у відставку, Флемінг жив на Ямайці, полюбляв милуватися пернатими, і книга Бонда була його настільною. На жаль, орнітолог, на відміну від свого повного тезки, не дружив із почуттям гумору. Він образився і, щоб помститися, назвав відкритого ним фазана з неоковирно великим хвостом «флемінгом»...

Наклад романів про Бонда перевищив 40 млн примірників. Голлівуд зняв про нього за півстоліття дві дюжини фільмів. Тільки один з них — «Казино „Рояль“» (2006 рік) — дав 402 млн доларів чистого прибутку, а виконавець головної ролі Деніел Крейг отримав 10-мільйонний гонорар. Гроші, видані абвером Попову на створення шпигунської мережі в Америці, виглядають на цьому тлі справжньою дрібницею.

Схід — діло тонке

Чому зламалася вісь Берлін — Рим — Токіо

Велика політика непередбачувана. Здавалося б, після нападу Німеччини на Радянський Союз те ж саме мали зробити й японці. Це був для них унікальний шанс дійти до Байкалу, ба навіть до Уралу. Однак вони чомусь ударили по Пьорл-Харбору. А за чотири дні війну Сполученим Штатам оголосив і Гітлер. Невже йому було замало двох ворогів — СРСР та Англії?

Халхін-Гол

Важко уявити більш дивних союзників, ніж Японія і Німеччина. Різні частини світу, різні раси, абсолютно різна культура... Проте їх ріднило агресивне прагнення розширяти за рахунок сусідів свій «життєвий простір». Гітлер почав це розширення 1938 року, приєднавши Австрію і захопивши Судетську область Чехословаччини. А японська армія в 1931-му вдерлася до Китаю й окупувала його північно-східну частину — Маньчжурію, багату на вугілля, нафту і залізну руду. Китай був надто слабкий, щоб дати відсіч загарбникам, і тільки шість років потому, спираючись на допомогу СРСР і США, розпочав визвольну війну з Японією.

Америка далеко, а Росія поруч. Її далекосхідні землі завжди були спокусою для Японії. 1938 року в районі озера Хасан на кордоні СРСР і Маньчжурії відбулася проба сил: два тижні тривали бої за дві сопки на спірній території. Ці голі пагорби з округлими вершинами не мали особливої цінності, але були приводом, щоб з’ясувати боєздатність Червоної армії. Сопки залишилися радянськими. Кожна сторона втратила там убитими і пораненими понад три тисячі осіб.

Японці не заспокоїлися — навесні 1939-го вони вторглися на монгольську територію в районі річки Халхін-Гол. Відлунням цих подій стала популярна пісня: «...в эту ночь решили самурай перейти границу у реки». Червона армія, звичайно, впоралася з ними швидко: «Мчались танки, ветер поднимая, наступала грозная броня — и летели наземь самураи под напором стали и огня». Втім, це в пісні! А насправді на Халхін-Голі з травня по вересень точилася найсправжнісінька війна на землі й у повітрі. Це була спроба захоплення Монголії і репетиція нападу на СРСР. Урешті-решт радянсько-монгольські війська відкинули японців назад, до Маньчжурії. Втрати сторін були на порядок вищі, ніж на озері Хасан.

Наприкінці тієї війни Японія отримала дуже болісний психологічний удар: Німеччина, її головний партнер по Антикомінтернівському пакту 1936 року, неочікувано уклала з Радянським Союзом угоду про ненапад, а невдовзі і про дружбу. Гітлер і Ріббентроп припустилися величезної помилки, не попередивши про це японців і не поцікавившись їхньою думкою. «Вісь Берлін-Рим-Токіо», на яку фюрер покладав глобальні надії, дала непомітну до часу, але глибоку тріщину.

Обережно, самолюбство!

Вчені пояснюють круті повороти історії об’єктивними факторами: геополітичними, економічними, соціальними. Ображене самолюбство, відчуття приниження зазвичай не беруться до уваги. Проте емоції правителів і тим паче цілих народів здатні змінювати перебіг світових подій.

1891 року цесаревич Микола подорожував Японією. Майбутнього російського царя зустрічали вельми привітно, але на вуличці міста Оцу один із поліцейських двічі ударив його шаблею по голові. Удари пройшли по дотичній. Микола, вистрибнувши з коляски рикші, кинувся навтьоки, чого потім соромився все життя. Він заявив, що не гнівається на японський народ через учинок одного фанатика. Але коли зійшов на престол, ставився до японців презирливо і, за свідченням прем’єр-міністра Сергія Вітте, називав їх макаками. Йому дуже подобався вислів когось із генералів: «Ми цих япошек шапками закидаємо!». Якби не ці почуття Миколи II, російсько-японської війни 1904 року могло б не бути. І вже напевно в російській армії не було б «шапкозакидальних» настроїв, які стали однією з причин її поразки.

1939 року японці через пакт Молотова — Ріббентропа теж почувалися ображеними і приниженими. Вони вирішили віддячити німцям тією ж монетою, але не одразу. «Помста — це страва, яку слід подавати холодною», — кажуть на Сході.

Рік потому Німеччина, Італія та Японія урочисто підписали «Троїстий пакт». У ньому, звичайно, не було жодного слова про напад на Радянський Союз — цей новий «друг» постачав тепер Гітлеру нафту, зерно тощо. Але було зроблено застереження, що «Японія визнає й поважає керівне становище Німеччини та Італії в запровадженні нового порядку в Європі». А Німеччина та Італія відповідно — керівне становище Японії в запровадженні нового порядку у Великій Східній Азії. При цьому не уточнювалось, чи буде встановлено «новий порядок» також і на радянській території, але тепер-то нам відома правильна відповідь...

Здавалося б, німецько-японські відносини знову стали безхмарними. У березні 1941 року до Берліна із Токіо прилетів міністр іноземних справ Мацуока. Дивізії вермахту активно підтягувались до західного кордону СРСР, але Гітлер і Ріббентроп не сказали Мацуоці ані слова про це. «Таку нелояльність японський уряд може визнати невибачливою і перейти до іншого табору», — марно переконував Ріббентропа його заступник Вайцзеккер.

Гітлер був тоді впевнений, що швидко переможе Росію без допомоги Японії — навіщо ж відкривати перед нею свої карти? Нехай перемога і всі її плоди дістануться Німеччині, а японців треба націлити на південь, на Сінгапур. «Заберіть його в англійців!» — підказував фюрер Мацуоці. І додав туманну фразу: «А безпеку вашого тилу на півночі, з боку Росії, ми візьмемо на себе». Розумій як хочеш.

Мацуока був догадливий. Відчувши, що його водять за ніс, він поінформував Токіо про свої підозри і на зворотному шляху в Москві підписав із Молотовим угоду про нейтралітет. Усупереч волі Гітлера з Ріббентропом! Цей крок був для них