read-books.club » Публіцистика » Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової 📚 - Українською

Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

141
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової" автора Леонід Олександрович Сапожніков. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової» була написана автором - Леонід Олександрович Сапожніков, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Публіцистика".
Поділитися книгою "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової" в соціальних мережах: 

Ця книга — не документальний детектив, але читається а не меншим зацікавленням. Її автор, український письменник, журналіст і вчений, неупереджено досліджує популярні міфи, пов’язані з історією Другої світової війни, і разом з читачем шукає істину.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 71
Перейти на сторінку:

Леонід Сапожніков

Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

Від автора

Історія Другої світової війни нашпигована міфами, як фронтова смуга мінами. Вони вельми різні. Пафосні й цинічні. Розумні й безглузді. Стихійні і створені на замовлення влади. Але всі вони, викривляючи минуле, заважають розуміти сьогодення і породжують нову брехню. Тим вони й небезпечні.

Яскравий приклад — знищення Хрещатика та прилеглих вулиць Києва в 1941 році. Радянська пропаганда створила міф про те, що це справа рук окупантів. Його було шито білими нитками: хто сповна розуму руйнує тільки-но завойоване місто, коли до того ж невдовзі зима? Це звинувачення прозвучало навіть у Нюрнберзі на процесі нацистських очільників. Сталін зняв із себе в такий спосіб відповідальність за нездарну і злочинну київську акцію, але тим самим, як сказано в одній із глав цієї книги, заклав міну сповільненої дії під історію. Адже якщо кривавим злочинцям пред’явлено лише одне явно брехливе звинувачення, то рано чи пізно з’явиться новий міф — про їхню безвинність...

Моя книга — для тих, хто хоче знати правду. Для тих, хто не бажає, щоб його свідомістю маніпулювали за допомогою міфів. Їхня географія дуже широка: Київ, Вінниця, Москва, Берлін, Лондон, Париж, Тегеран, Лісабон, Краків, Нью-Йорк, Токіо... Разом шукаймо істину на «мінному полі історії».

У чому неправий Віктор Суворов

Помилка колишнього розвідника

З дитинства я та мільйони моїх однолітків твердо знали, що товариш Сталін вів мирну політику, довіряв Гітлеру, а той цим скористався й підступно напав на Радянський Союз. З цим переконанням ми жили до початку 1990-х років, поки не стала доступною книга Віктора Суворова «Криголам». Звістка про неї розлетілася в народі: «Мужики, ви чули? Сталін не був довірливим лохом, а сам готувався жахнути по фюреру, тільки трішечки не встиг!..».

Народ поахкав і повернувся до повсякденних справ. А любителі історії, розколоті «Криголамом» на два табори, відтоді завзято сперечаються, чим був напад Німеччини на СРСР — агресією чи самозахистом.

Дзвінок з Бристоля

Січневого дня 1999 року я слухав чергову передачу радіо «Свобода» з рубрики «Факти і думки». Вів її, як завжди, оглядач Лев Ройтман, а гостями в студії були Віктор Суворов та письменник Георгій Владимов. Суворов відстоював свою версію: Сталін планував завдати удару 6 липня 1941 року, а Гітлер випередив його на два тижні. Владимов, заперечуючи, висунув ряд аргументів. Зокрема такий: «Чому ж тоді радянські поїзди із зерном йшли до Німеччини до останньої миті?».

Я зрозумів, що Владимов не читав книгу Віктора Суворова «День „М“». У ній сказано, що поставки зерна німцям різко зросли в червні, але зовсім не через нашу простоту й наївність. За цим ховалася потаємна ціль: вщерть заповнити німецькі вузлові станції вагонами, щоб ускладнити противнику перевезення військ на схід. Я написав Льву Ройтману, що поважаю Владимова як письменника, але вважаю, що несерйозно дискутувати на важливу тему без належної підготовки.

Невдовзі пізно ввечері в мене задзвонив телефон:

— Алло, Леонід Сапожніков? З вами говорить із Бристоля Володимир Резун.

Я не одразу згадав, що це справжні ім’я та прізвище Віктора Суворова.

— Дякую за те, що підтримали мене на «Свободі», — вів далі голос у слухавці. — Тут, в Англії, мені бракує зворотного зв’язку із співвітчизниками.

Резун спитав мою думку про свої книжки. Я сказав:

— Доказів, що Сталін готував напад, для мене в них більш ніж досить. І я тепер навіть знаходжу власні.

— Які, наприклад?

— Ви пишете в «Останній республіці», що в червні сорок першого було видано масовим накладом російсько-німецький розмовник для червоноармійців з характерним добором фраз: «Де ховаються члени партії?», «Чи не отруєна криниця? Пий перший!» тощо. А у німців на початку війни подібного розмовника не було!

— Чому ви так вважаєте?

— А ви згадайте, як вони казали нашим селянам: «Матка, млеко!», «Матка, яйка!» Це польська мова. Отже, вони користувалися німецько-польським розмовником 1939 року.

— Боже, як я сам не здогадався! — вигукнув мій співрозмовник. — Це ж лежить на поверхні!

І одразу приточив по пам’яті строфу з поеми «Василий Теркин» зі словами «матка, млеко!» Відтак запитав:

— Ви не заперечуватимете, якщо я використаю цей факт із посиланням на вас?

Тут у мені прокинувся застарілий радянський страх перед «органами»:

— Не треба посилатися! Вважайте, що це мій подарунок.

Відтоді я чекаю, що Віктор Суворов ним скористається...

Минуло багато років. Я й тепер цілком згоден із Суворовим у тому, що Червона армія готувалася до визвольного походу в Європу, тому й не змогла оборонятися (сумнівною є лише конкретна дата — 6 липня 1941 року). Автор наводить безліч доказів підготовки нападу, з яких мені вистачило б і десятої частки. А відтак він автоматично робить висновок: «22 червня Гітлер завдав попереджувального удару».

Увага: слизьке місце! Так, фюрер ударив раніше, ніж це міг би зробити Сталін, але з яких міркувань? Чи дійсно цей удар був вимушений, попереджувальний, превентивний? Потрібні вагомі докази, проте їх у Резуна-Суворова я не знайшов.

Це не означає, однак, що їх немає. Спробуймо пошукати.

Скарги фюрера

22 червня 1941 року о 5:30 ранку, коли вермахт уже вдерся на радянську територію, а літаки люфтваффе бомбили Київ, Геббельс зачитав по радіо звернення Гітлера до німецького народу. Завдання фюрера та його головного пропагандиста полягало в тому, щоб переконливо пояснити німцям причину нападу на вчорашнього союзника. Для цього досить було сказати, не мудруючи, приблизно так: «Наша розвідка дізналася про підступний план Сталіна. Радянська Росія збиралася напасти на Німеччину 6 липня і з цією метою зосередила на своєму західному кордоні 160 дивізій. Тому я, фюрер німецького народу і верховний головнокомандувач його збройних сил, був змушений повзяти рішення про попереджувальний удар». Коротко та ясно. Натомість фюрер вибухнув довжелезною промовою (вона звучала в ефірі у виконанні Геббельса майже 20 хвилин) і почав її від царя Гороха — з англо-іспанських, англо-голландських та англо-французьких війн минулих століть. Потім перейшов до «міжнародної всесвітньої змови євреїв, демократів і більшовиків» проти Німеччини, повторюючи тези своєї книги «Майн кампф», написаної сімнадцять років тому. Поскаржився, що

1 2 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"