Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Як би нам боляче не було, — вів він далі, — ми зрозуміємо, якщо ти не приймеш цієї нашої реальності адже ми... ми вже прийняли тебе повністю. Це наш вибір і наш обов’язок водночас, який вже переріс у дещо більше.
Я відчула, як усередині стискається серце, вони й справді обговорювали всі ці речі? Прийняли мене повністю? Що це взагалі означає?
Тиша знову стала незручною, і я нервово кусала губу, роздумуючи, як реагувати на все це.
— Усе це... занадто. Я злюся й водночас... я розумію, що ви теж не знаєте, як поводитися. Цей наш зв’язок, може, справді сильніший, ніж хтось міг уявити. Але чому ви раніше нічого не сказали?!
— Ми вибачаємося... — тихо промовив Сапір, ступаючи вперед.
— Тепер хочу чути все. Усю правду, без приховувань.
Я оглянула їх по черзі: Топаза, котрий і далі, здавалося, був у полоні власних думок, Емера, чиє відверте зізнання про ревнощі збило мене з пантелику, Рубера, який намагався триматися відсторонено, але я бачила в його очах загрозливе полум’я, та Сапіра з його беззвучною підтримкою.
— Ти дізнаєшся все, — промовив нарешті Топаз. — Потрібно трохи часу, щоби зібрати інформацію з архівів і... підняти старі письмові свідчення минулих Обраних. Колись ми думали, що ці легенди перебільшені.
— Домовилися, — я важко зітхнула. — Тільки більше без замовчувань. А тепер, вибачте, я втомилася. Мені треба переварити все, що я почула.
— Звісно, — кивнув Емер. — Ми не будемо тебе силувати до тренування.
— І запевняю, — додав Рубер упівголоса, — це не знущання. Ми теж розгублені й... стурбовані тим, як усе швидко відбувається.
Я мовчки кивнула. Мене підвелася з крісла, відчуваючи, як тілом шириться слабкість. Покинувши вітальню, я чула, як позаду ніхто не зрушив із місця. Очевидно, їм теж було потрібно кілька хвилин, щоби оговтатися.
І що ж далі?
Одне я вже розуміла напевно: жодного зворотного шляху немає — ми всі затягнуті в цей вир і мусимо плисти разом, тримаючись одне за одного. Питання лише в тому, що станеться, якщо раптом все стане занадто складно.
Я прямуваю коридором, важко зітхаючи, коли відчуваю різкий поштовх у плече. Ледь не падаю, вчасно хапаючись за поруччя. Повертаюся й бачу Ліліану — вона виглядає настільки заглибленою у власні думки, що ледь не зіштовхнула мене вниз.
— Ой, вибач, я тебе й не побачила, — засмучено каже вона, провівши долонею по своєму волоссю.
— Та нічого, — я знизую плечима, все ще намагаючись прийти до тями після розмови з Вартовими. — Ти виглядаєш украй зосередженою, тож не дивно.
— Ох... Голова розривається від приготувань до Дня Проявлення, — тихо зітхає Ліліана, жестом показуючи, що має безліч справ.
— До чого?
Ліліана спиняється й ошелешено зводить брови:
— Тобто як це до чого? Вони що, не сказали тобі? — запитує, ніби тільки-но згадала, що я можу бути не в курсі.
Та дійсно. І чого я не здивована. Вони як виявляєься багато чого мені не сказали.
— Ну... День Проявлення... Як би це пояснити? — вона на мить задумується, постукуючи пальцем по губі. — Це день, коли Елементи обрали своїх Вартових. Для нас він особливий, от ми й святкуємо.
— Ого... Нічого собі!
— Тож за кілька днів буде урочистий вечір на честь Вартових. Ти, до речі, також ідеш. — Ліліана підморгує, а тоді махає рукою в мій бік. — Я пришлю до тебе дівчаток, вони підберуть сукню. Ну, па-па. Справ багацько, вибачай!
І вона практично біжить далі коридором.
Ще й це на мою голову... як тут взагалі святкують доречі?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.