Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

Він тихо розмовляв з Казанком, своїм хлопчиком на побігеньках. Дарувнер говорив, а юнак кивав. Винятково біля нього не було жодної з його небог. Дарувнер підвів погляд, побачив мене і його брови злетіли вгору.

-- Хольгрен! Я бачив тебе і в кращому вигляді, -- промовив він, зауваживши мій замурзаний одяг і брак ока.

-- Сподіваюся, колись ще побачиш, -- відповів я, сідаючи за стіл. Казанок кивнув мені й відійшов.

-- Вина?

-- Так, дякую.

Він налив і ми випили. У Фенгала подавали паскудну їжу і пристойне вино. Я з радістю змив воду Оз з язика.

-- Менше ніж годину тому, -- сказав Дарувнер, дряпаючи своє величезне пузо. – Мене відвідав новопризначений Командувач Варти.

-- І як там наш старий любий Клюге?

-- Дуже хоче довідатися де ти. Настільки, що показав мені цілу жменю пряників у одній руці, й батога в другій.

-- Пробач за будь-які спричинені тобі незручності, Фенгале. Я це не навмисно.

Він відмахнувся.

-- Невід‘ємна частина бізнесу. Клюге не перший, хто спробував взяти мене в шори, і не він останній. Але він мене зацікавив. Що ти такого накоїв, що йому так не йметься знайти тебе?

-- Мені запропонували пост, який він дуже сильно прагнув. Він вважає, що я для нього абсолютно непридатний. Взагалі-то я з ним згоден, але не настільки, щоб запхати голову у петлю, яку він для мене плете.

-- Мені варто знати, що це за пост?

-- Мені соромно казати.

-- Цього достатньо, -- Він помішував вино у стакані, явно вирішуючи, як підступитися до теми, про яку ще навіть згадки не було.

-- То як там Амра поживає? Чув, що вона вирушила в Белларіус. Після цього ми чули про Белларіус тільки те, що він пожирає свої власні нутрощі.

Я хотів би розповісти Фенгалу все, що трапилося. Він відчував особливу симпатію до Амри. До мене він ставився люб‘язно, а до Амри – з батьківською турботою. Я вирішив розповісти йому правду, опустивши факти, що могли тільки викликати ще більше запитань.

-- Амру заманили в Белларіус. Вона мала там загинути. Вона не загинула, але зникла. Я намагаюся знайти і повернути її.

-- Хто… ні. Ти б сказав хто вчинив таке, якби вважав, що мені безпечно чи корисно знати це. – Він допив вино і поставив стакан на стіл. Глянув на мене і посміхнувся. – Тоді скажи мені, Хольгрене, що я можу зробити для тебе в цей чудовий вечір.

Він сказав це безпечно але коли Фенгал Дарувнер пропонував допомогу це означало, що для вирішення поставленого завдання він готовий задіяти всі свої значущі ресурси.

-- Сьогодні ввечері я покидаю місто. Мине багато часу, перш ніж я повернуся. Якщо повернуся. Потрібно заопікуватися моїми людьми; двома найманцями і… протеже, гадаю це найкращий термін. Завдяки Клюге я не можу подбати про них до від‘їзду.

Він підняв брову.

-- Це все?

Я знизав плечима.

--А що, має бути ще щось?

-- Ні, ні. Прошу, не зрозумій мене неправильно. Але також прошу, не ображайся, якщо я трохи здивований.

-- З мого боку було б тупо ображатися на щось, чого я не розумію.

Він засміявся і похитав головою.

-- Це не має значення, магу. Але мені подобається те, як Амра вплинула на твій характер.

-- Ти хочеш сказати, що до зустрічі з Амрою я б не заопікувався своїми людьми?

-- Ні. Я хочу сказати, що в тебе не було б людей, якими тобі було б потрібно заопікуватися. Тепер розкажи мені, як ти хочеш, щоб я подбав про твоїх людей.

Я розповів і він був трохи розчарований, що це така проста справа. Тоді я сказав, що він може допомогти мені ще з однією справою, і що це за справа, і йому це геть не сподобалося.

-- Можеш відразу перерізати собі вени і мати спокій, -- сказав він мені. Чоло в нього насупилося.

-- Повір мені, я скористаюся ним, тільки якщо буду змушений, -- відповів я. – Але якщо я потребуватиму його і не матиму, то мені гаплик, і Амрі теж.

-- Доведеться повірити тобі на слово. Відправлю за ним Казанка. В себе я точно такого не тримаю.

-- Я так і думав. В мене просто немає змоги пошукати самому. Дякую тобі, Фенгале.

-- За таке не дякують.

#

Поки я чекав на повернення Казанка, то попросив у Фенгала папір і перо, і написав Кілю, Марлу і Крейді коротку записку, в якій пояснив, що відбувалося і що їм робити на час моєї відсутності. Я сподівався, що Марл або Крейда вміють читати хоча б по буквах.

Через пів години я вийшов на вулицю і відразу сів у завбачливо зупинений Казанком найманий екіпаж. Я засмикнув пильні, побляклі на сонці фіранки на маленьких віконцях і з ранцем на колінах, вмостився на оббивці з потрісканої шкіри. На найближчу годину я міг розслабитися, наскільки це можливо в кареті, що підскакує і похитується.

Нарешті я був у дорозі, щоб відчинити Бошеві ворота в пекло.

24

Як тільки ми проїхали певну відстань по Джакос-Роуд, штучне освітлення практично зникло і карету заповнила гнітюча чорнильна темрява. Я розсунув фіранки. Небо було чистим і рясно сяяли прекрасні зорі, в той час, як місяць здіймався над Драконовим морем, перетворюючи його