Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ріка Оз дуже широка і дуже довга. Однією з причин, чому вона така широка і така довга, є те, що в неї з біса багато приток, що впадають в неї під час її довгої, довгої подорожі звідкись в Мовчазних Землях до Люсернійської затоки. Одна з цих приток текла прямісінько через Гайворонник. А точніше під ним; річку Сенну обложили цеглою і накрили майже два століття тому, перетворивши в забруднений і смердючий розсадник хвороб. Тепер вона перетворилася в майже забутий зливовий стік.
Чого тільки не довідаєшся, коли шукаєш спосіб уникнути вічних мук після смерті.
Наприклад: я випадково довідався, що десь в Гайвороннику був колодязь, шахта якого вела до Сенни, збудований після того, як вода в річці знов стала корисною, але до того, як район перетворився в гнійник. Я навіть більш-менш знав де колодязь, і як тільки почав активно шукати, його було неважко знайти. Він був посеред занедбаної невеличкої площі, оточеної високими, вузькими фахверковими будинками, в стріхах яких шаруділи щурі, кажани, чи ще бозна-яка зараза, і чиї вікна були чорними квадратами, яким все одно якимось чином вдавалося справляти враження недоброзичливих очей.
Виявилося, що я не знав, що в якийсь момент хтось накрив колодязь грубо витесаним каменем, який важив тонну, а то й більше. Мабуть, він став надто зручним місцем, щоб позбуватися трупів.
Мені не хотілося відсувати камінь з допомогою Мистецтва з кількох причин. По-перше, я хотів зберегти якомога більше сили. Заново відчинити ворота до пекла не буде дитячою забавкою. По-друге, коли я відсуну його, то не зможу покласти назад, бо мені доведеться розтрощити його на гравій. З таким самим успіхом я міг намалювати на вулиці стрілку, щоб Клюге знав куди йти. І останнє, мене більше ніж трохи непокоїло, що Клюге якимось чином йшов по сліду не за мною, а за використаним мною Мистецтвом. Таке можливе, а в Люсернісі не так вже й багато магів. Якщо я дам Клюге кінець ниточки, то він цілком здатен потягнути за нього.
Тож я почав нишпорити навколо в пошуках іншого шляху до підземної Сенни. Якщо її знов використовували як дощовий стік, то повинен бути якийсь вхід для води.
В мене чудова пам‘ять, але не настільки чудова, щоб ідеально пам‘ятати шлях Сенни до Оз. Лабіринт вулиць Гайворонника також не допомагав. Мені зайняло майже годину, щоб знайти ґрати, через які я зміг пролізти, та й то насилу. Мене неймовірно дратувало, що я застряв у вузькому просторі, який десятиліттями явно використовували як туалет. Не раз я був на межі того, щоб скористатися Мистецтвом, щоб полегшити собі прохід, але стримувався. Я вже був у лайні. Зрадити своє місце перебування Клюге, означало б, що я замастився даремно. Тож я звивався і корчився, зберігаючи спокій і міцно стискаючи ранець, і через, як мені здалося, століття, я протиснувся повз перешкоду, що завдала мені стільки клопоту, і впав з трьох метрів, а то й більше, в темні, прохолодні води Сенни.
Вода була достатньо глибокою, тож я не отримав ніяких ушкоджень, але не настільки, щоб мені довелося плисти. Загалом, не так погано, як могло бути. Але до підземної річки не доходило багато світла, тож я витягнув з ранця стару, висушену руку повішеника, і почепив собі на шию за ланцюжок, що проходив через залишки зап‘ястка. Трупного світла було достатньо, щоб орієнтуватися, але від смороду того, що використали, щоб забальзамувати руку, в мене паморочилася голова. На нерівному дні річки можна було зашпортатися або підвернути ногу, тому я повільно і обережно рухався за течією, тремтячи і намацуючи кожен крок.
Сенна вам не ароматична ванна, але Оз була набагато гіршою, проте люди реально їли те, що спіймають в Озі. Тобто інші люди. Не я. Адже на березі Оз знаходилися могильники, і земля похило опускалася до ріки. Я знав, що потрапляло в ріку після кожного дощу, щось значно неприємніше ніж стічні води.
Невдовзі я добрався до Оз, і поплив до найближчих, слизьких від моху сходів вбудованих в підпірну стінку. Я виліз з води, заховав руку в ранець і піднявся в місто неподалік від моста Мідного Ока.
Наскільки я бачив, спостерігачів не було.
Моїм наступним кроком, останнім, перш ніж я піду відчиняти ворота до пекла, якщо все піде добре, було побачитися з Фенгалом Дарувнером.
23
Магічний зір – пасивна магія, вона не забирає нічого з джерела мага, а живиться його життєвою енергією. Він просто існує, і ти можеш вирішити дивитися ним чи ні, так само просто як вирішити відкрити очі чи ні.
В результаті я прийшов до висновку, що ризик того, що Клюге міг йти по сліду використаного мною магічного зору, наближався до нуля, в той час, як переваги від моєї здатності виявити спостерігачів, яких він виставив у мене на шляху, були значними. Тож стікаючи смердючою водою ріки, я підкликав інший екіпаж і здолав його небажання куди-небудь везти мене, заплативши в три рази більше від розумної ціни.
Я попросив його скинути мене за два квартали від Дороги Третьої Стіни і вирушив глухими провулками, що тхнули старим жиром, сечею і риб’ячими нутрощами, поки не прийшов до чорного входу в заклад Дарувнера.
Його харчевня без назви -- здоровезна будівля з високими стелями, проте стара і в жалюгідному стані. Сумніваюся, що він отримував великі прибутки, взявши до уваги які копійки брав за свою їжу і які величезні порції подавав. Третя Стіна був районом робітничого класу, і місце, де можна по-справжньому наїстися після довгого дня важкої праці, не надто спустошуючи гаманця, здобуло певну популярність. Хоча кухарі Дарувнера точно не здобудуть ніяких нагород.
Я зайшов у кухню так, наче робив це кожен день. Три кухарі були надто зайняті й не звернули на мене уваги. Ухилившись від спітнілого офіціанта, я швидко зайшов у шумну, заповнену їдальню і відразу зауважив Дарувнера. Він сидів за своїм звичним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пропала злодійка, Майкл МакКланг», після закриття браузера.