Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Я ледве пересувала ноги. Так, боляче він мені майже не зробив. Проте, це не завадило драконоборцю фактично спустошити мене!

В грудях горіло і дихання спирало. Я зупинилася, тому що відчула, як стіни починають танцювати перед очима.

Як часто він збирається це робити? Резерв зазвичай відновлюється швидко, та це тоді, коли ти не зціджуєш його майже до останньої краплини. І коли використовуєш його сама, а не хтось інший!

Що там казав Холодний – він мене хоче?

Я нервово захихотіла. Аякже! Хоче використати й вбити, ось що він хоче!

Цікаво, для чого йому потрібна моя магія? Я знала, що драконоборці її поглинають, але не мала жодного уявлення про те, що відбувається потім.

Чи можуть вони її використовувати? Певно, що можуть, інакше навіщо б Айван тягнув її з мене.

Айван! Сволота він, а не Айван!

Я повинна звідси втікти, не важливо як, навіть якщо доведеться перерізати йому горлянку уві сні. Зараз ця картина видалась мені дуже спокусливою.

Якимось дивом, я примудрилася не заблукати й попала до виділеної мені кімнати.

Одразу ж помітила, що Черепус лежить на дні клітки, а кістки його майже не світяться.

– Черепус, Черепус! Як ти? – спитала схвильовано.

– Не дуже добре, – він підняв голову – як і ти. Що сталося?

Я буквально впала на ліжко і накрилася ковдрою. Мене починало трусити.

– Йому для чогось знадобилась моя магія.

– Що?!

– Саме так, він мало мене не вбив, а заразом і тебе.

Холодний важко піднявся.

– Розкажи все! – його очі розгорілися трохи сильніше.

Коли я закінчила Черепус деякий час мовчав.

– Ніколи про таке не чув. Дракон знає, що цей бевзень творить! Треба спробувати витягнути з нього якусь інформацію.

Я фиркнула.

– І як ти думаєш я це зроблю, ти мене слухаєш взагалі – він мало мене не вбив! – я вже кричала.

– Так, Даная, та ти забуваєш одну річ – він міг зробити тобі дуже і дуже боляче, так, як в Ладосі, утім не зробив!

– Ну, файно дякую йому за це! – не втрималась від сарказму.

– Я думаю, що не дивлячись ні на що, ти можеш на нього впливати. Попроси його розказати тобі про Бладар або щось таке наступного разу.

– Наступного разу?! Та я краще вистрибну з вікна!

– Слухай мене сюди, відьмо, перестань нити, дракон забирай все! Будь розумна! Довбень дозволив тобі варити зілля і використовувати для них магію! Він дасть тобі довідник! Навіть найдорожчий артефакт-перевіряльщик не може гарантувати того, що все, що ти звариш, буде корисним для його людей. Кінець-кінцем – є трави без запаху!

Я сіла на ліжку.

– А й справді! Тільки, сумніваюся, що вони тут ростуть. І певно, за мною будуть слідкувати.

– Ну, то ми щось вигадаємо! Ти можеш спробувати позбавити зілля запаху. А поки що, перестань на нього ричати. Ну, хоче він твоєї магії – нехай бере, головне, щоб не вбив!

Я кивнула. Холодний мав рацію, рано я руки опустила. Рано.

Вранці мене розбудив шум.

Здавалося, хтось лупив по стінах і бив у барабан, та відкривши очі, побачила вчорашню непривітну жінку, яку, як я тепер знала, звали Бетсі.

В одній руці вона тримала металеву тацю, а в іншій – ложку і щосили била цією самою ложкою по ні в чому не повинному приладдю.

– О, ти диви! Прокинулася! Ти що ж, відьмо, думаєш я пів дня чекатиму поки ти поїж? Я принесла сніданок годину тому, а ти й досі спиш! Вставай і їж, я повернусь за десять хвилин!

Бетсі круто повернулася і гримнувши дверима, вийшла.

– Первісний дракон, – почувся голос Черепуса, – мене вбив драконоборець і я у пеклі?!

Мимоволі пирхнула й одразу ж закашлялась. Почувалась так, наче хворіла щонайменше тиждень. Голова боліла, в роті пересохло, очі пекли.

Пересиливши себе, встала і попленталась до столу. Покормивши Черепуса і поївши, пішла до ванни.

Виглядала я кепсько – бліда із темними кругами під очима, що гарячково блищали.

Укріплююче зілля мені б і самій не завадило.

Служниця, як і обіцяла, повернулася. Мовчки жбурнула купу суконь на ліжко і забравши підніс, вийшла.

Я підійшла ближче, щоб роздивитися. Яких тільки кольорів тут не було: лимонний, синій, фіолетовий і саме надзвичайне – білий! Білий колір вважався кольором чистоти, і не дивлячись на те, що в самому Вічері відьми спокійно носили сукні різного кольору, біле їм би ніколи й на думку не спало вдягнути.

Я підхопила сукню з захватом роздивляючись майстерну вишивку. Бежеві квіти тягнулись вздовж спідниці та прикрашали ліф.

Недобре посміхнувшись, я наділа плаття.

– Великий дракон, Даная, це вже трохи занадто! – пробурчав Черепус.

– Нічого не занадто, вони самі мені його дали, то чому б і не надіти? – відповіла, намагаючись дотягнутись до крючків на спині. Я крутилася і так і сяк, проте нічого не виходило.

– Дозвольте вам допомогти, моя Лердо. – пролунав знайомий голос.

І як я не почула, що він увійшов?

– Цікавий вибір. Для відьми. – проговорив, легко застібаючи крихітні гачки.

– Що принесли, то і наділа! – повернувшись до драконоборця, задрала підборіддя.

– Авжеж. – він криво посміхнувся – Пішли.

Цього разу ми вийшли з замку і перетнувши широкий, вкритий червоною бруківкою двір, увійшли у невеличку круглу башту. Піднявшись гвинтовими сходами, опинилися у  просторій кімнаті повній засушених трав. На столі, біля вікна, лежав мій довідник і казан. Вогонь у каміні затишно спалахував, зігріваючи своїм теплом.

– Думаю, тут знайдеться те, що тобі потрібно, якщо чогось не вистачатиме, Вейрен тебе проведе до підземелля.

Тільки зараз я помітила високого чорнявого драконоборця, що стояв біля стіни, напівприхований довгими тінями.

– В кожному кутку цієї кімнати стоїть по артефакту, що дуже і дуже чутливі до будь-якої злої магії та заборонених трав, Даная. Щось викинеш і я одразу ж дізнаюся, та й Вейрен непогано розбирається у травах, всі рецепти спершу показуєш йому, зрозуміло?