Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Як ти знайшов мене? - Здивовано знизала плечима Енн, ляскаючи довгими чорними віями.

- Спочатку я знайшов Ілая, - при згадці про Ілая, Енн відсмикнула руки, але Натан встиг відчути, як швидко вони похололи. Вона насупилася, відводячи погляд, судомно розминаючи побілілі пальці. Він навіть не здогадувався, що так вона намагається вгамувати біль свого серця. - Щось не так, Енн?

- Ні… продовжуй.

- Справа в тому, що там, на станції я підслухав вашу розмову, і зрозумів, що якщо хтось і знає де ти, то це він. Ілаю винесли вирок, його розжалували в рядові, я саме встиг його застати перед відправкою в бойову точку. Він довго не хотів зізнаватись, а потім віддав мені веб-флеш. …Енн, він просив мене переказати тобі дещо. Ілай сказав, що любить тебе, і любитиме завжди, але бути разом вам не судилося. Це буквально. …Енн, що з тобою? - Натан помітив, як від болю потемніли її очі, і бліда дівчина, похитнулася, спершись на руку брата.

- Не треба ... не про нього, мені ... просто нестерпно. Йому не треба любити мене, не треба! Насправді, я не заслуговую на це. Все це минуле, і воно оповите таким жахом, - тихо, з болем, прошепотіла вона.

- Що ти їй такого сказав?!! – раптом прогримів позаду голос Зура, і погляд чорних в'їдливих, мов смола очей, полоснув молодого вченого. Енн не встигла захистити свої думки та емоції, перш ніж Зур доторкнувся до неї, взявши її під лікоть. - Я так і знав, що тут не обійшлося без нього! Цього… – прошипів він, спопеляючи їх своїм поглядом. – Побачення закінчено чи як?

- Зуре, це не те, що думаєш! - Заперечила Енн.

- А тут навіть думати не треба, достатньо подивитись на твоє обличчя!

 - Не треба тиснути на неї, Зуре! - Втрутився Натан, - Адже вона любить всіх вас найбільше! І тут теж навіть думати не треба, достатньо лише її послухати. Я хотів би ще запитати про вашого батька? Де та людина, яка виховала мою сестру?

- Нашого батька звуть Тіар, і про нього можна розповідати нескінченно багато, - втомлено промовила Енн, і рука Зура вже не відпускала її. - Багатошарової душі людина, невичерпне джерело сили та енергії. Я іноді дивувалася, як у нього вистачило стільки витримки виховати всіх нас? Можливо, це пов'язано з його величезним досвідом та сталевою волею, безстрашністю та цілеспрямованістю. А ще, у його характері завжди був вогник таємничості, якоїсь піратської чарівності, начебто він відкритий перед нами, як на долоні, але водночас щось залишалося прихованим від нас.

- А тепер усе це приховано навіть від нього самого! – втрутився Зур, бажаючи якнайшвидше закінчити дратівливу розмову. - Окрім усіх вищезгаданих якостей, наш батько, у своєму колишньому стані свідомості, був досить божевільний, до речі, у цьому вони з Енн дуже схожі! У його житті завжди були гострі моменти і вороги, які одного разу застали його зненацька. Тепер наш батько більше схожий на домашню тварину, віддану та залякану, позбавлену здатності розмірковувати.

- Травма мозку або його свідомість зазнала примусової фільтрації? - Зацікавився Натан, в його очах відразу спалахнув професійний інтерес.

- Все набагато простіше, - похитав головою Зур, гірко посміхаючись, - йому підсипали порошок якоїсь рідкісної трави. Погань стовідсоткова!

- Я можу подивитись на нього? Просто іноді ми стикаємося з подібними дослідженнями про регресію свідомості та механізми зворотного запуску функцій мозку. Можливо, вашому батькові можна допомогти. На нашій станції є спеціалісти такого рівня.

Не роздумуючи, Зур одразу ж заперечливо похитав головою:

- Колишній Тіар не схвалив би цього. Старий пірат вважав за краще померти в такому нікчемному стані, ніж повернути свою пам'ять на станції імперців. Тіар ненавидів Імперію та все, що з нею пов'язано. Він прокляне нас, якщо ми дозволимо імперським ученим його вилікувати. Отже, краще ми будемо шукати свої шляхи зцілення. … Вам час забиратися з «бронтозавра», а нам уносити звідси ноги!

- Так-так, звичайно, - розуміючи, з легкою прикрістю, зітхнув Натан, зиркнувши на дівчину.

- Ти дозволиш мені попрощатися, без твого нагляду? - Не обертаючись до Зура, і наполегливо вивільняючи свою руку, холодно вимовила Енн.

- Звичайно, цього часу не достатньо, щоби заповнити роки, але ми зробили крок на зустріч, заповнюючи порожнечу у своєму минулому. - Натан закусив губу, так само як це робила Енн.

- Ми з'єднали порваний ланцюг, тепер усі ланки на місці, головне щоб він не заіржавів, - погодилася вона, повторюючи його жест.

- Тепер мої думки будуть обертатися не тільки навколо моїх наукових досліджень, розробок чи навколо обов'язків чоловіка і норм нашого суспільства, мої думки час від часу повертатимуться до моєї сестри, - Натан усміхнувся, намагаючись обійняти її.

Енн простягла руки, і вони міцно обійнялися на прощання.

- Не розраховую на швидку зустріч, але сподіваюся, ця буде не останньою, - прошепотіла Енн.

- До зустрічі, Енн, я відстежуватиму всі події, щоб випадковості допомагали мені бути в курсі твоїх справ. Ми ще обов'язково зустрінемося!