Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Палка й щира промова Спартака незвичайно вразила цих нещасних, ще не зовсім знесилених і отупілих у рабстві. З радісними вигуками й слізьми понад вісімдесят рабів Долабелли захопили сокири, коси, вила і вступили до Спілки пригноблених, прийнявши присягу.

Спартак, Борторікс і кілька найхоробріших гладіаторів озброїлися знайденими на віллі мечами та списами. Фракієць мудро розмістив рабів Долабелли серед гладіаторів для того, щоб вони влили в новаків силу й мужність. Потім він вишикував свій маленький загін, який мав уже понад сто п'ятдесят бійців, і за дві години до полудня вирушив з вілли Долабелли через поля, виноградники глухими стежками в напрямі до Неаполя.

Після швидкого переходу, не порушеного ніякими особливими подіями, загін гладіаторів перед смерком підійшов до Неаполя. На відстані кількох миль од міста Спартак наказав спинитися біля вілли одного патриція. Суворо заборонивши чинити будь-яке насильство й грабунки, він наказав лише запастися на три дні харчами і забрати всю зброю, яку знайдуть у домі.

Звідси через дві години Спартак рушив далі в супроводі ще п'ятдесятьох рабів і гладіаторів, які покинули в'язницю й карцери на віллі патриція, щоб брати участь у благородній боротьбі за свободу.

Протягом наступної ночі Спартак продовжував похід. Із спритністю та обачністю досвідченого полководця він вів загін покрученими стежками, через мальовничі запашні поля й горби між Неаполем та Ателлою, зупиняючись біля кожної з зустрічних вілл лише на стільки часу, скільки було потрібно, щоб забрати зброю і закликати тамтешніх рабів до участі в боротьбі. На світанку другого дня він вийшов до підгір'я Везувію, на шлях, що звивався попід цією горою од Помпеї, повз дачі й місця літніх розваг патриціїв.»

На відстані миль двох од Помпеї Спартак спинив загін, зайняв кілька садів обабіч дороги, розмістив за кущами запашних акацій, мірта й розмарину товаришів, яких було вже понад триста, і вирішив чекати сходу сонця.

Незабаром на вершині гори, що, здавалося, сягала синього неба і ніби танула в ньому, почали з'являтися, сіруваті та біляві хмаринки. Поступово світліючи, вони скидалися на легенькі хвильки диму від пожежі, що раптово ніби спалахнула по той бік Везувію на схилах сусідніх Апеннін.

Хмаринки з білих стали рожевими, з рожевих перетворилися на пурпурові. Потім з'явився тонесенький серпанок блискучого золота, і на гору, досі чорну, страхітливу масу граніту, раптом полилися потоки яскравого світла, відкривши її величні контури. Стало ясно видно обидві вершини, вкриті густими темними лісами, і похмурі безодні між брилами сіро-попелястої лави. Осяяні сонцем квітучі схили збігали далеко-далеко на всі боки і здавалися біля підніжжя гіганта чудовим строкатим килимом, зітканим з квітів і зелені.

В ті часи Везувій мав не таку форму, як тепер, не був таким буремним, страшним і грізним. Вулканічні вибухи бували і занайдавніших часів, але в епоху, описувану в нашій повісті, про нихніхто навіть не пам'ятав. Про колишні грізні явища природи свідчили тіл^ш брили застигло! лави, на яких стояли міста Стабія, Геркуланум і Помпеї.

Вогонь, що клекотів у жерлі вулкана з давніх часів, не турбував райської краси чудової навколишньої місцевості. Мешканці цього чудового краю були уславлені поети як сусіди Елізіуму, тобто — раю. І справді, ніде в Італії не знайшли б поети подібної краси, більшого простору для вільного польоту їхньої фантазії, чарівніших і привабливіших картин, гідних переддвер'я Елізіуму.

Тільки підземне гуркотіння та землетруси трохи порушували затишне життя мешканців Кампаньї. Але ці поштовхи траплялися так часто, що до них тут звикли. Тому все підніжжя Везувію пишалося садами, виноградниками, віллами, палацами і здавалось одним величезним містом-садом.

Під ранковим промінням сонця Везувій і вся Байська, або Неаполітанська, затока являли собою таке величне і чарівне видовище, що викликали у гладіаторів вигуки захоплення. Потім усі потроху замовкли, зачаровано споглядаючи невимовно прекрасну панораму. Вони побачили немов занурені в морські хвилі багаті і пишні Помпеї. Зруйновані мури Помпеї ще нагадувала про долю їх мешканців у громадянській війні проти Сулли вісімнадцять років тому. Сулла з милосердя наказав зруйнувати лише мури Помпеї. І тут же поблизу вщент зруйнованаі спаленаСтабія свідчила, якою була жорстокість того самого Сулли до мешканців інших міст.

Спартак швидко скинув з себе зачарування чудовим світанком. Роздивляючись схили гори, він силкувався визначити, чи доходить мощена лавою дорога до вершини гори. Але густі ліси, що вкривали вершину, заважали Спартакові побачити, де закінчувалася ця дорога. Тому, після короткого міркування, він вирішив послати Борторікса з тридцятьма найпроворнішими бійцями на розвідку дороги. А сам з головною частиною загону рушив по сусідніх віллах і палацах, щоб роздобути зброю та визволити рабів.

Все було зроблено, як наказав Спартак. Через три години повернувся з розвідки Борторікс, а Спартак роздобув трохи зброї і збільшив загін ще на двісті рабів і гладіаторів. З усіх п'ятисот бійців він створив одну когорту в п'ять маніпул. Одну з маніпул, в якій було вісімдесят наймолодших і найдужчих гладіаторів, він озброїв такою ж кількістю списів і дротиків. Наслідуючи римський стрій, він назвав їх «гастатами», тобто носіями списів, і командування ними доручив Борторіксові. На кожних десять чоловік він призначив декуріона, а на кожну маніпулу — двох центуріонів. Тих і других він вибрав з сімдесяти восьми гладіаторів, які втекли з ним з Капуї, бо був певен їхньої відваги, міг у всьому на них покластися.

Зі слів Борторікса Спартак дізнався, що дорога, на якій вони були, простягалася лише на дві милі вгору, а потім переходила у вузеньку стрімку стежку, що доходила лісом до певної висоти і там зовсім губилася серед скель та урвищ. Доступ до вершини був дуже важкий.

— О, нарешті, після стількох невдач, всемогутні боги почали допомагати нашій справі! — вигукнув Спартак, сяючи від радості. — Там, нагорі, серед відлюдних лісів, де гніздяться орли і дикі звірі ховаються від людей, — там ми піднесемо наш прапор свободи! Сама фортуна не змогла б подарувати нам зручнішого місця!.. Вперед!

Коли когорта рушила в дорогу, Спартак покликав до себе дев'ять гладіаторів з школи Лентула, щедро обділив їх грішми і наказав негайно вирушати різними шляхами до Рима, в Равенну і в Капую і сповістити своїх товаришів по нещастю, які були в школах цих трьох міст, що Спартак з п'ятьма сотнями гладіаторів стоїть табором на Везувії. Нехай вони поодинці, маніпулами або легіонами — кому як зручно — якнайшвидше