Читати книгу - "Ті, що не мають коріння"

Дракон зневажливо пирхнув і не вшанував його жодною іншою відповіддю. Він повернувся, витягнув трохи стеблин сіна з однієї старої паки, що розвалювалася, та почав бурмотіти над ними якесь заклинання, а його пальці тим часом швидко їх зігнули. Принц Марек схопив Сокола за руку та відтягнув його набік, гнівно шепочучи.

Єжи досі наспівував собі під ніс щось за заклинанням приглушування, та вже почав гойдатися в ланцюгах, біжучи вперед, поки його руки, натягнуті ланцюгами й напружені, не витягувалися за ним якнайдалі, кидаючись на них і викидаючи голову вперед, щоб хапати та кусати повітря. Висолопивши язика, почорнілого та страхітливо роздутого, неначе йому до рота заповз слимак, він розмахував ним і закочував очі на нас усіх.

Дракон не звертав на нього уваги. У його руках стеблини сіна потовщали та виросли у невеличкий столик із вузлуватими ніжками, завширшки хіба що у фут, а тоді він дістав шкіряний мішечок, який приніс із собою, та відкрив його. Він обережно витягнув «Виклик» (у призахідному сонці золоті тиснені літери запалали) й виклав його на маленький столик.

— Гаразд, — мовив він, повернувшись до мене. — Почнімо.

Я насправді й не думала до того, коли до нас повернулися принц і Сокіл, що мені доведеться взяти Дракона за руку перед усіма ними, долучити свої чари до його чарів у них на очах. Шлунок мені стиснувся, наче висушена слива. Я кинула погляд на Дракона, та його обличчя набуло демонстративно відстороненого виразу, ніби все, що ми робили, цікавило його лише трохи.

Я знехотя встала біля нього. Сокіл не зводив з мене очей, і я була впевнена, що в його погляді, хижому та пронизливому, є чари. Мені страшенно не подобалася думка про оголення перед ним, перед Мареком; вона не подобалася мені чи не більше ніж те, що тут була Кася, яка так добре мене знала. Я не розповідала їй багато про той вечір, про те, як ми з Драконом востаннє спробували здійснити діяння разом. Я не могла виразити це словами; я не хотіла так багато про це думати. Але я не могла відмовитися, доки Єжи танцював у своїх ланцюгах, подібний до іграшки, яку колись давно вистругав мені батько, кумедний маленький паличний чоловічок, котрий підстрибував і перекидався між двома жердинками.

Я ковтнула й поклала руку на палітурку «Виклику». Розгорнула його, і ми з Драконом почали читати разом.

Ми були напружені та зніяковілі поруч одне з одним, але наші діяння поєдналися, наче вже знали, як треба, без нас. Плечі в мене розслабилися, голова піднялася, я глибоко й радісно вдихнула легенями. Я не могла втриматися. Хай хоч увесь світ дивиться — мені було байдуже. «Виклик» тік довкола нас легко, наче ріка; Драконів голос був струмливим наспівом, який я наповнювала водограями та стрибучою рибою, і довкола нас засяяло світло, яскраве та блискуче, наче ранній світанок.

А з обличчя Єжи визирала Пуща, яка вишкірилася на нас беззвучною ненавистю.

— Це працює? — запитав Сокола принц Марек за нами. Його відповіді я не чула. Єжи загубився в Пущі так само, як і Кася, але він здався: він сидів скоцюрблений, притулившись до стовбура дерева, витягнувши перед собою скривавлені ноги; м’язи в нього на щелепі розслабилися, і він порожніми очима дивився на складені на колінах руки. Коли я покликала його, він не ворухнувся.

— Єжи! — закричала я. Він байдуже підняв голову, апатично подивився на мене, а тоді знову опустив її.

— Розумію… канал є, — промовив Сокіл; позирнувши на нього, я побачила, що він знову надягнув свою маску-пов’язку. Те дивне яструбине око визирало з його чола з широкою чорною зіницею. — Саме так зараза виходить із Пущі. Саркане, якщо я тепер пущу ним очищувальний вогонь…

— Ні! — швидко заперечила я. — Єжи загине, — Сокіл кинув на мене зневажливий погляд. Йому, звісно, було байдуже, виживе Єжи чи помре. Але Кася повернулася та прожогом вискочила з повітки, побігла доріжкою, а невдовзі повернулася до нас, привівши насторожену Кристину, яка тримала на руках немовля. Кристина відсахнулася від чарів, від корчів Єжи, але Кася енергійно до неї зашепотіла. Кристина стиснула немовля міцніше та повільно наблизилася на крок, а тоді ще на один, аж доки не змогла подивитися Єжи в обличчя. Вона сама перемінилася в лиці.

— Єжи! Єжи! — гукнула вона та простягнула до нього руки. Кася втримала її, не давши торкнутись його обличчя, та я у глибині душі побачила, як він знову піді­ймає голову, а тоді повільно здіймається на ноги.

Світло «Виклику» вже не було до нього милосердним. Цього разу я відчувала його на відстані, воно не торкалося мене безпосередньо, але він повністю відкрився нам, сповнений гніву: маленькі могилки всіх дітей, та ще Кристинине обличчя з виразом німого страждання; дошкульний голод у животі та гидотне відчуття образи через невеличкі кошички з милостинею, які він ніби не бачив по кутках своєї хати, знаючи, що вона ходила просити. Простий, нічим не прикритий відчай від видовища обернених корів, коли було зведене нанівець його останнє відчайдушне намагання вирватися з бідності. Він мало не хотів, щоб ті тварюки його вбили.

Кристинине обличчя явно виражало власний млявий відчай, безпорадні похмурі думки: мати казала їй не виходити заміж за бідаря; її сестра у Радомську мала чотирьох дітей і чоловіка, який заробляв на життя тканням. Діти її сестри вижили, діти її сестри ніколи не мучились ані холодом, ані голодом.

Єжи стиснув зуби, а його вуста, тремтячи, широко розкрилися від сорому. Та Кристина схлипнула один раз і потягнулася до нього знову, а тоді прокинулося та заволало немовля; цей звук був жахливий, але в порівнянні чомусь чудовий, такий звичайний і простий, відверта вимога, та й усе. Єжи зробив один крок.

А тоді раптово стало значно легше. Дракон мав рацію: це зараження було слабшим за Касине, хоча й мало такий жахливий вигляд. Єжи не побував у глибині Пущі, як вона. Почавши рухатися, він швидко пішов до нас, спотикаючись, і хоча йому навперейми кидалися гілки, вони, тоненькі, лише билися. Він витягнув руки перед обличчям і побіг до нас, проштовхуючись крізь них.

— Візьми заклинання, — сказав мені Дракон, коли ми дісталися самісінького кінця, і я стиснула зуби та взялася за «Виклик» з усієї сили, тим часом як він звільнив свої чари від моїх. — Зараз, — сказав він Соколові, — коли він вийде, — і коли Єжи почав повертатись у власне обличчя, вони, стоячи пліч-о-пліч, підняли руки та