Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

Оскільки кожен мав змогу отримати більше землі, відкачуючи воду, ні у церкви, ні в аристократії не було жодного слушного аргументу вимагати для себе права власності. Коли на початку XVI ст. церква й аристократія володіли в Європі всією землею, у Нідерландах лише п’ять відсотків належало аристократії.

Отже, середньовічне маєткове панування, де господар керував селянами і був відповідальним за правильну поведінку, зовсім не пасувало атмосфері стабільності та рівноправ’я Нідерландів. Людина тут мала право вільно мислити, докладати зусиль і ставати заможною, незалежно від того, яким було її походження і соціальний статус. Інколи використання цієї можливості мало катастрофічні наслідки. Перший у світі справжній біржовий пузир було створено саме у Нідерландах. У 1634—1637 рр. символом високого статусу стали цибулини тюльпанів, що мали змінений внаслідок дії вірусу колір, тож ціни на них невиправдано злетіли. Як наслідок торгівля вийшла з-під контролю і голландці почали продавати навіть торгові угоди, тобто, по суті, деривативи.

Однак голландці вміли гарно вчитися на власних помилках. Голландські провінції були в змозі фінансувати свою діяльність, позичаючи гроші за низькою відсотковою ставкою і вчасно виплачуючи борги з податкових надходжень. Крім заможних купців, гроші державі позичали також усі, хто володів певним капіталом. Оскільки багато хто позичав державі й одночасно отримував зиск від власних інвестицій, громадяни схвалювали більш високі, порівняно з іншими європейськими країнами, податки. Впевненість у фінансовій системі держави була настільки міцною, що відсоткові ставки за кредитами дорівнювали лише чотирьом відсоткам.

Держава спромоглась уникнути фінансової кризи, типової для тогочасних королівств Європи. У 1621 р. податки почали стягувати із земельних володінь, нерухомості та з тих, хто мав статки, сума яких перевищувала дві тисячі гульденів. Останніх називали «капіталістами», можливо, вперше у світовій історії (Hollandische Mercurius, 1633). Постійний потік податкових надходжень привів до того, що можна було оцінити ймовірні державні доходи в наступному році, і тоді стали вести перемовини між різними сторонами щодо використання доходів. Це було свого роду узгодження державного бюджету, як ми б сьогодні це назвали. Отже, крихітна країна могла за потреби мобілізувати свої ресурси проти таких великих країн, як Іспанія, Англія чи Франція.

Інтелектуальна атмосфера у Голландії була зовсім іншою, ніж на Піренейському півострові. Правителі Іспанії і Португалії були засліплені жагою завоювання нових земель. Левову частку зусиль вони витрачали на переслідування релігійних меншин, розграбування золота Америки та побудування «непереможних армад».

У дельті Рейну, у країні низовин, іспанське володарювання було справжнім жахіттям. Мешканці Нідерландів у 1478 р. потрапили під владу Габсбургів, а згодом — Іспанії. Через відданість кальвінізму в Нідерландах протягом XVI ст. постійно бунтували проти правління католиків. Король Іспанії Філіп II був невблаганним і не бажав йти на щонайменші компроміси з північними протестантами. Про його вдачу яскраво свідчить вимога до кожного, хто приходив у його покої, доповідати про свої справи стоячи на колінах.

Коли нідерландці вимагали припинення утисків із боку інквізиції, а також свободи віросповідання та депортації іспанців, Філіп у жодному разі не хотів розпочинати діалог, натомість у 1567 р. відрядив свої війська до Нідерландів. Безжалісним послом злої волі став Фернандо Альварес де Толедо, герцог Альба. Він із гордістю рапортував про успішні воєнні операції. Зокрема, пишався тим, як його воїни перерізали населення Зютфена і Нардена.

Якщо іспанці плекали надію насадити католицизм шляхом залякування, вони сильно помилялися. До 1572 р. майже всі міста Нідерландів перейшли на бік кальвіністів і Вільгельма Оранського, представника Орансько-Нассауської династії. Остання правила у Нідерландах протягом чотирьохсот років до приходу іспанців. Було лише питанням часу, коли Іспанія послабить свою хватку і відпустить Нідерланди.

У 1578 р. в Амстердамі спалахнула революція протестантів. Попередніх правителів було вигнано, проте релігійні переслідування не трапилися. Революція була радше вельми спокійною і впорядкованою зміною влади. Частину католицьких монастирів віддали гільдіям або перетворили на заклади державної служби. Частина стала школами. Один монастир, а саме монастир св. Лукіана, став сирітським будинком. Релігійні пам’ятники зносили. Багато святкових днів, присвячених вшановуванню католицьких святих, було відмінено. Вперше керівництво міста обирали на виборах. Хоча тут йшлося ще не про демократію, а радше про новий спосіб вирішувати справи, запроваджений вузьким колом торговців. Зміна влади дала поштовх розвиткові ідеології рівності, в якій становище людини не визначали на основі релігійної належності або родинних зв’язків.

Ліберальний соціальний лад був відповіддю на тиранію короля Іспанії Філіпа II. Це дуже чітко виявилося під час укладання Утрехтської унії. Так, проголошувалося, що у разі, коли правитель вимагає одної лише рабської покірності, він не може вважатися правителем, а є тираном. Кожна людина вільна, особливо щодо вибору релігії. У 1582 р. Утрехтська унія, тобто шість північних провінцій, відділилися від Іспанії і стали Нідерландською Республікою. Південна частина залишилася під владою Іспанії, і з неї згодом утворилися сучасні Бельгія та Люксембург.

Кожній провінції надавалося широке самоврядування. Спільним законодавчим органом були Генеральні Штати (Staats General), що складалися з представників од кожної провінції. Генеральні Штати регулярно проводили зібрання у Гаазі, і рішення ухвалювали лише за умови повної одностайності. Аристократія більше не обирала губернатора (штатгальтера) на кшталт Вільгельма Оранського, натомість виборами опікувалися Генеральні Штати.

Ненависть Філіпа II була такою ж абсолютною, як і його правління. Король пообіцяв винагороду за вбивство Вільгельма і назвав його шкідником християнської віри та ворогом людства. Один фанатичний католик застрелив Вільгельма у 1584 р. у Делфті. Роком пізніше Антверпен був окупований іспанськими військами герцога Парми. Ця подія вирішила долю Антверпена як північного центра торгівлі.

Філіп II робив все,