Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

що було в його силах, аби не залишити північним протестантам жодного шансу. Надзвичайно провокуючим було те, що голландці намагалися вторгнутися у морський простір католицького світу. Ще у 1493 р. папа Александр VI розділив території поза межами Євразії між Іспанією та Португалією. Коли у 1580 р. остання стала частиною Іспанської імперії, Філіп II закрив гавань Лісабон для голландців.

Однак усі спроби Філіпа II підкорити північ були колосальними помилками. Загнані в кут, амстердамці віднаходили все нові й нові рішення. Завдяки біженцям з Антверпена економіка Амстердама переживала новий зліт. Багато хто з них були заможними купцями, банкірами, авторами карт, видавцями та художниками. Вони відігравали велику роль у започаткуванні Ост-Індської та Вест-Індської торгових компаній. Крім своїх статків, вони залишили Амстердаму свої контакти і велику кількість знань. Фламандські біженці надихнулися розширити торгові зв’язки до Балтії та Росії (до Архангельська). Фламандці також фінансували подорож Віллема Баренца у пошуках Північного морського шляху та подорож Генрі Гудзона Північно-Західним проходом. Ці плавання залишилися лише надто вдалими спробами, проте на честь мореплавців-дослідників було названо Баренцове море і Гудзонову затоку. Навички суднобудування та картографії значно розвинулися.

Після смерті Філіпа у 1598 р. Іспанія втратила свій статус великої держави. Останні іспанські загони були вигнані з Нідерландів у 1607 р. На карті світу з’явилася країна купців із півночі, що відкачували воду, цінували переселенців і використовували їхні зв’язки та знання. Великих успіхів мореплавці, фінансовані амстердамцями, досягали у тропіках.

Лише судноплавство важливе

У Королівському тропічному інституті регулярно проводять наукові конференції. Їхні голландські організатори не роблять великого галасу навколо місця події, хоча його багатство, твори мистецтва та велич вражають. Конференція, в якій брав участь я, була присвячена комп’ютерному моделюванню, але мою увагу полонили 74 картини у вестибюлі інституту, що прикрашають колонаду будівлі. Вони розповідають захоплюючу історію про подорож одного голландського капітана до Індонезійського архіпелагу. Над дверима — меморіальна табличка, встановлена у 1945 р., на день 350-ї річниці подорожі. На дошці зображено чотири вітрильника та текст латиною: navigare necesse est.

Цим капітаном був Корнеліс Гаутман, який у 1592 р. вирушив до міста Бантам, що на західному узбережжі острова Ява. Подорож Гаутмана стала не успіхом, а радше катастрофою: він утратив більшу частину свого екіпажу і мав проблеми з місцевими жителями. Утім, амстердамці не падали духом. За два роки після подорожі Гаутмана нові кораблі рушили до берегів Індонезії, звідти привезли гвоздику, перець і мускатний горіх. Епоха торгівлі прянощами в Амстердамі розпочалася.

Голландські суднобудівники мали довгу традицію створення відмінних торгових суден. Уже у 1416 р. у місті Горн, розташованому на півночі від Амстердама, розробили довгий, великий і надзвичайно пристосований до морських походів човен з опуклими бортами і виїмчастою внутрішньою частиною. Будова човна дозволяла патрати оселедець під час риболовних подорожей. Рибалки зауважили, що оселедець краще зберігається, якщо під час патрання залишати підшлункову залозу та сліпу кишку. Бродіння припиняється через те, що фермент сліпої кишки руйнує живильні речовини для мікроорганізмів. Завдяки вдосконаленню зберігання риби човни перетворилися на плавучі фабрики, що дозволяло їм залишатись у морі до п’яти тижнів. Після чого у порт доставляли малосольний оселедець, смак якого був іще більш довершеним.

На торгових кораблях працювали досвідчені моряки, обробники риби і пакувальники. Вироби мали настільки високу якість і довгий термін зберігання, що на бочках з гордістю писали «Голландський оселедець». Це було прообразом сучасного маркування на товарах, повністю вироблених в одній країні. Голландці експортували оселедець по всій Європі. Оселедцеві судна, що приходили з різних торгових портів, наповнювали польським зерном, німецьким пивом або французьким вином.

Завдяки своїм розвиненим торговим зв’язкам на Балтійському морі голландці отримували за дешево всі необхідні матеріали для своїх кораблів: чи то лісоматеріали, чи то дьоготь, чи смолу, чи такелаж або щогли.

Лісоматеріали, оброблені на вітряках-лісопильнях, неабияк цінувалися на англійському ринку. Обладнані механічними пилами і потужними щогловими кранами, голландські доки не мали собі рівних.

Голландці розбудовували також судноремонтні верфі, на яких виробляли змінні запасні частини для своїх кораблів. На верфях Саардама, що поблизу Амстердама, як новий корабель, так і новий такелаж для корабля могли побудувати лишень за тиждень. Амстердам став також ринком уживаних кораблів. Якщо корабель зазнавав аварії, в Амстердамі можна було за день придбати новий і швидко перемістити туди екіпаж. Голландські брокери могли за потреби придбати навіть новий вантаж для екіпажу.

У XVII ст. fluyt (флейт), нова модель швидкого та маневрового корабля, зробив голландців королями світового ринку. Порівняно вузький і вісімдесят футів завдовжки, флейт спричинив революцію в торговому судноплавстві. Він був спроектований для перевезення максимально великої кількості вантажу. Флейт мав три щогли і великий трюм під окремою палубою. Грот- і фок-щогли були оснащені щонайменше двома квадратними й одним трикутним вітрилами. Винайдені ще римлянами велике трикутне і видовжене квадратне вітрила знач­но полегшували керування багатощогловим кораблем. Залежно від тоннажу зазвичай потрібно було лише двадцять і менше членів екіпажу, що на одну п’яту менше, ніж на суднах конкурентів. Це було надзвичайно важливим для економіки судноплавних компаній, оскільки під час тривалих морських плавань витрати на харчування та заробітну плату моряків були дуже великими.

Швидкий і маневровий корабель флейт зробив голландців у XVII ст. королями світового ринку. Флейт був спроектований задля перевезення максимально великої кількості вантажу. Залежно від тоннажу зазвичай потрібно було лише двадцять, ба навіть менше членів екіпажу, що на одну п’яту частину менше, ніж на суднах конкурентів. Англійці почали наслідувати дизайн цих суден наприкінці XVII ст., коли отримали голландські кораблі як військові трофеї. Малюнок Вацлава Холлара,