Читати книгу - "Сповідь"

забути це місто. Якось увечері я сидів у Белькурі, після досить бідної вечері, і розмірковував про те, як мені виплутатися зі скрути. До мене підсів якийсь чоловік у шапці. Чоловік цей скидався на робітника шовкоткацької фабрики, яких у Ліоні називають виготовлювачами тафти. Він заговорив зі мною, я відповів, зав’язалась розмова. Ми не проговорили й чверті години, коли він, так само спокійно і не змінюючи тону, запропонував мені розважитися разом з ним. Я чекав, що він пояснить мені, про яку розвагу йдеться, але він, не додавши ні слова, уважив за свій обов’язок просто подати мені наочний приклад. Ми сиділи зовсім близько один від одного, і ще не досить посутеніло, щоб я не бачив, до якої вправи він готувався. Він нічого від мене не вимагав; принаймні ніщо не вказувало на його наміри щодо мене, та й місце було не зовсім доречне. Він саме хотів, щоб кожен з нас розважився сам по собі, і це здавалося йому такою простою справою, що він навіть не припускав, що я можу думати інакше. А я був такий наляканий його безсоромністю, що рвучко скочив на ноги і, не відповівши йому, кинувся щодуху бігти, думаючи, що негідник поженеться за мною. Я був такий приголомшений, що, замість того щоб повернутися у своє житло на вулиці Сен-Домінік, помчав до набережної і зупинився аж на другому боці дерев’яного мосту, тремтячи так, наче щойно скоїв злочин. Я був схильний до того самого пороку: цей спогад надовго вилікував мне від нього.

Під час нинішньої подорожі зі мною трапилася майже подібна пригода, але наразився я на більшу небезпеку. Відчуваючи, що мої кошти закінчуються, я скупо витрачав їх рештки. Я рідше обідав у своєму готелі, а незабаром і взагалі припинив, виявивши, що за п’ять-шість су можу так само ситно наїстися в таверні, як наїдався в готелі за двадцять п’ять. Припинивши там харчуватися, я соромився залишатися там і на ніч, не тому, що багато заборгував, а тому, що соромився винаймати кімнату, не даючи хазяйці нічого на собі заробити. Пора року була тепла. Одного вечора стояла велика спека, і я вирішив заночувати в місті. Я вже влаштовувався на лавці, коли абат, проходячи мимо і побачивши мої приготування до сну, підійшов до мене і запитав, чи не залишився я без даху над головою. Я признався у своєму важкому становищі, він виявив співчуття. Він сів поруч зі мною, і ми поговорили. Говорив він дуже приємно, і все сказане ним дозволило мені скласти про нього щонайкращу думку. Побачивши мою прихильність, він сказав, що живе не дуже просторо, що в нього лише одна кімната, але він не може залишити мене спати ось так, на площі, що вже пізно шукати мені притулку і що він пропонує мені на цю ніч половину свого ліжка. Я прийняв його пропозицію, вже сподіваючись завести в його особі корисного друга. Ми прийшли. Він запалив вогонь. Його кімнатка здалася мені маленькою, але чистою, він дуже чемно прийняв мене, дістав із стінної шафи скляний слоїк, у якому виявилися вишні в горілці, ми з’їли по дві вишні і лягли в ліжко.

Ця людина мала ті самі схильності, що й мій єврей з притулку, але виявляв він їх не з такою грубістю. Чи то він боявся дістати від мене одкоша і не хотів, аби нас почули, чи то був не цілком упевнений у своїх планах, але він не наважився звернутися до мене з відвертою пропозицією і намагався розворушити мене, не потривоживши. Більш освічений, ніж першого разу, я незабаром зрозумів його наміри і здригнувся. Я не знав, до чиїх рук потрапив і в якому домі опинився, тож боявся здіймати галас, щоб не накласти за це життям. Я вдав, ніби не розумію, чого він од мене хоче, але рішуче показав, що мені дуже набридають його пестощі, і я не бажаю терпіти їх далі. Я був такий переконливий, що йому довелося стримати себе. Тоді, з усією смиренністю і твердістю, на які я лише здатен, і прикидаючись далі, що ні в чому його не підозрюю, я вибачився перед ним за цю стурбованість, яку йому виявив через свою давню пригоду, яку й спробував переповісти йому у словах таких огидних і жахливих, що, думаю, його й самого занудило від моєї розповіді, і він цілком відмовився від своїх брудних намірів. Решту ночі ми провели спокійно, він навіть сказав мені багато чудових речей. Безперечно, то була людина не без достоїнств, хоча й великий негідник.

Вранці пан абат, не бажаючи виказувати невдоволення, заговорив про сніданок і попросив одну з дочок хазяйки, дуже гарну дівчину, принести його нам. Вона відповіла, що їй ніколи. Він звернувся до її сестри, та не завдала собі труду відповісти. Ми чекали, сніданок не приходив. Нарешті ми заглянули в кімнату дівчат. Вони зустріли пана абата без особливих церемоній. Я міг похвалитися їх прийомом ще менше. Старша, проходячи мимо, відтоптала мені ногу своїм гострим каблуком, а друга несподівано відсунула позаду мене стілець, на який я збирався сісти. Їхня мати, виливаючи з вікна помиї, хлюпнула мені ними в лице. Хоч куди б я став, мене відразу зганяли з місця, вдаючи, ніби щось шукають, – у житті мене ще так не зустрічали! У їх зневажливих і насмішкуватих поглядах я бачив затаєний жах, причину якого мав дурість не розуміти. Сторопілий, приголомшений і вже готовий визнати їх усіх навіженими, я почав лякатися й сам, але абат не став прикидатися нетямущим і, розміркувавши, що на сніданок нам сподіватися не варто, вирішив піти в місто, а я поквапився піти за ним, дуже задоволений, що розлучаюся з цими трьома фуріями. Дорогою він запропонував мені зайти поснідати до кафе. Хоч я був голодний як вовк, я не прийняв його пропозиції, а він не надто наполягав. Пройшовши ще кілька кварталів, ми розлучилися, я – не тямлячи себе від щастя, а він – дуже задоволений тим, як я думаю, що відвів мене досить далеко від свого будинку, аби я міг легко знову його відшукати. Оскільки ні в Парижі, ні в якому іншому місті ніколи зі мною не траплялося нічого подібного до цих двох пригод, у мене лишилося дуже погане враження про мешканців Ліона, і я завжди вважав його найбільш розбещеним з європейських міст.

Спогад про те, як я бідував у Ліоні, не додає чарівності його образові у моїх спогадах.