Читати книгу - "Доторк"

— Барні, ти все перекручуєш, перевертаєш наші стосунки догори дриґом. Бажання сексуального завоювання…

— Завоювання?

— …це хибна ілюзія. Його не існує.

— Господи Ісусе! Чим, на твою думку, я тут займався останніми тижнями, як не намагався якось осягнути реальність? І хто взагалі щось каже про завоювання? Я лише намагаюся зрозуміти, чи можна вижити, не дивлячись на світ розколотим зором брата Люка й не кажучи: «Отакий він, цей світ, розбитий, слабкий, без надії на покращення чи відновлення життя хоч колись».

— Але є надія на ці речі. Митець творить через страждання.

— Так, я знаю, а жінка творить через біль і працю, але спочатку повинна бути сексуальна, оргазмічна любов. І ти брехуха, якщо пропонуєш мені творчий світ без цього. Це безплідна духовність. Ой ні. Любіть мене своєю плоттю, а тоді я послухаю ваші слова.

Барні знову взяв її за руки, та цього разу Майра не подалася назад. Вона пошепки протестувала, поки він цілував та обіймав її.

— Барні, ні… будь ласка. Я більше не красива. Ти не маєш права зі мною кохатися.

— Для мене ти досі прекрасна, — прошепотів він, штовхаючи її на ліжко, розстібаючи блузку. — Мене не відлякують маски.

— О Господи, Барні… ні, я не хочу. Це неправильно.

— Я мріяв про це, відколи вперше тебе побачив.

— Я вже не така, якою була тоді. Ти не можеш.

Він роздягнув її, поки протести слабшали, і нарешті Майра сиділа зовсім гола, як Венера, яку він так часто обіймав, намагалася прикритися руками, як він тисячу разів уявляв собі це.

— Ти все ще ти, — сказав він, — з тілом первинної Венери. Знаєш, що я почав її з моїх спогадів про тебе на пляжі?

— Ти не хочеш розуміти.

Барні торкнувся пальцями її вуст.

— Слова й не дадуть мені зрозуміти. Тільки це… — Він накрив її груди рукою й поцілував ніжну шкіру там, де починалося плече. Він відчув, як груди тужавіють, і нарешті Майра обвила руками його шию й пригорнулася до нього.

— Але це нечесно перед Карен. Вона дізнається.

— Це не має значення, — промовив Барні. — Між нами вже давно нічого нема. Ще з часу того випадку.

— То от у чому річ, — озвалася вона, виклично заглядаючи йому в очі. — Ти хочеш скористатися мною, бо тобі потрібна жінка, щоб довести свою маскулінність. Це все, що тебе хвилює, — твоя скороминуща насолода.

— Та йди ти, — сказав він, указуючи пальцем на завішену фігуру в кутку. — Це тому, по-твоєму, я взагалі створив Венеру за твоєю подобою? Це тому я не зміг змінити їй обличчя на Карен, хоч би скільки намагався знищити її, стерти пам’ять про тебе, почати заново? Це тому ти жила в моїх видіннях і снах усі ці роки — тому що мені потрібна скороминуща насолода?

— Це не… нечесно перед нею, — слабко промовила Майра. — Ти належиш Карен.

Він ніжно, але твердо відсунув її, поцілував у губи й прошепотів у них:

— Я завжди належав тобі.

Майра стиснула стегна, продовжувала опиратися йому.

— Це неправильно. — Уперлася руками Барні в груди, наче від страху, що він її подолає. Тоді стегна розслабилися, і чарівним чином, ніби холодна глина його скульптури ожила від дотику, «Венера піднесена» його уяви під ним ожила. Не пасивна й податлива, але саме така, як Барні уявляв її собі в найраніших фантазіях: вимоглива, голодна, як і він сам. Її рухи були агресивні, вона вигиналася до нього, жадала рівності. Він намагався взяти контроль на себе й трохи злякався, що випустив якусь нестримну загачену енергію, оживив Венеру, яка люто здійнялася, набагато могутніша за нього самого. То була боротьба, ніби вона вважала своїм викликом довести, що жоден чоловік не домінуватиме над нею навіть тут. Вона була сильна, й у своїй ослабленій позиції Барні на мить подумав, що вона його перекотить на спину й осідлає. Щось у ньому хотіло піддатися, дозволити їй узяти гору, але він знайшов сили побороти її, доки зрештою вони обоє закінчили та обм’якли, і потім Барні спробував вирватися.

Навіть тоді Майра заявляла про свої права, тримала його в’язнем, стримуючи його руками й ногами всередині, доки сама не вирішила, що час. Тоді вона зіщулилася й зітхнула, випустила його, відсторонилась і глянула на його наготу.

— Почуваєшся від цього богом? Вважаєш себе тепер богом?

— Про що ти говориш? — Він торкнувся її плеча, проте вона відсунулася. — Припини це божевілля. Ти хотіла мене так само, як я — тебе. Ти стримувала все це, так само як і я. Це так, ніби ми обоє раптом ожили. Бля, та з тобою мені нема сенсу бути самому.

— Не говори про це.

— Якщо я можу залишитися з тобою, я приєднаюся до «Розп’яття». Та я хоч у срану армію вступлю.

Майра люто подивилася на нього.

— Не жартуй про це.

— Чому так похмуро? Де твоє почуття гумору? Це було неймовірно. Яка там битва статей…

— Ти паскудний.

— Що?

— І мене тепер теж спаскудив. Мерзота, ось що таке всі чоловіки. А тепер ти вилив свою мерзоту в мене. Це те, чого тобі хотілося насправді, правда? Схилити мене до сексу й заразити своїм слизом. Боже, навіщо я взагалі спустилася в цю пекельну діру мерзоти й гнилі?

Така різка зміна його злякала, і Барні спробував її заспокоїти, проте Майра вирвалася від нього, схопила якусь гостру стамеску з робочого столу й тримала її, як ніж.

— Майро, поклади.

— Підсунешся хоч трохи ближче — і я тебе вб’ю.

Він добре розумів ситуацію, тож відійшов.

— Добре, я тебе не чіпатиму, якщо не хочеш. Але, бля, ти береш щось гарне й перекручуєш…

— Гарне? — Вона виплюнула це слово. — Я завжди вважала тебе інакшим, але ти такий же, як і всі: вдаєш, що віриш і турбуєшся тим, у що вірю я, а насправді тобі лише треба затягнути мене в ліжко й зіпсувати.

— Це неправда, — заперечив він, розізлившись на те, як вона обертає ситуацію. — І не намагайся мене обдурити. Ти хотіла мене так само, як і я — тебе. Можливо, не хочеш сама цього визнавати, але, блін, це ти намагалася наді мною домінувати й принизити.