Читати книгу - "Доторк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Барні опустився на ліжко й ліг.
— Лишіть мене. Просто йдіть і залиште мене обидві. Усе буде добре. — Він іще трохи помовчав, тоді озвався: — Якщо приїде поліція, скажіть їм, що все нормально. — Обернувся обличчям до стіни. — Скажіть, що вже надто пізно, що вже ніхто нічого не вдіє.
***
Лежачи на ліжку, Барні пригадав жорстоку натуру свого батька, пригадував, як одного разу після рясного снігопаду (гарні білі кучугури, з якими так весело гратися) батько вбив би того рудого хлопця, якби спіймав. Він біг за ним, наче скажений, розмахуючи лопатою, бо хлопчик поламав снігову фортецю Барні й ударив його. Йому спало на думку, що тато, мабуть, спостерігав за цим через вікно, бо вилетів він з будинку в майці та капцях, схопив лопату, погнався за малим (і підсковзнувся на снігу, бо хлопчик років десяти, як Барні, був для нього зашвидкий) і повернувся додому розчервонілий, видихав клубки пари на холодному повітрі й поплескав Барні по плечі, бо знав, що його син не винен. Барні був невинною жертвою, батько все те бачив і розумів.
А іншого разу, за кілька років до того, влітку, просто в нього перед будинком один старший, більший хлопець почав бійку, притиснув Барні до асфальту й бив. А тоді Барні почув тріск скла й побачив, що хлопець дивиться, як батько Барні висунувся з вікна. «Я вб’ю тебе, якщо ти ще хоч раз удариш мого хлопця!» У нього в руці була миска. Він кинув і її, але знову промахнувся, проте шматочок скла порізав Барні руку. Перестрашений хлопець кинувся по велосипеда й шалено покотив геть, кричачи їм: «Старий сраний пшек! Божевільний пердун старий!»
Барні ніколи раніше не чув, щоб його батька так називали. Він знову був шокований, коли піднявся нагору — з хустинкою на скривавленій руці — і почув, як мама кричить, що тато міг убити того хлопця чи самого Барні.
— Але той хуліган чіпав його. Я бачив.
— Якби ти вбив його, що далі? Мусиш пильнувати свого скаженого характеру.
— Та… — Махнувши рукою, батько показав свою огиду. Ніколи неможливо було переконати батька, що він помилився. Як тільки він щось вирішував, рішення ставало кінцевим. Барні ледь не плакав, але знав, що це розлютить старого навіть більше, ніж бійка. Чоловіки не плачуть. Чоловіки можуть злитися, але ніколи не плачуть. — Усе добре, хлопче, — сказав він, скуйовдивши йому волосся великою мозолистою долонею. — Я все бачив. Ти там не винен.
Де ж його батько тепер? Чому ж він не прийшов сюди й не розбив їм голови здоровенними кулаками, не побив їх до крові, як зробив би це раніше?
Побиття Барні дивно вплинуло на Майру. Коли він не дозволив Карен допомогти йому, Майра не на жарт схвилювалася. Кілька разів протягом наступних днів Барні бачив, як вона його розглядає, ніби намагається зрозуміти щось, але не може.
Одного дня, коли Карен була на занятті Червоного Хреста, він спустився вниз, щоб побути на самоті, а Майра пішла за ним.
— Барні, ти ж людина, — почала вона. — Тобі не варто намагатися нести все це самотужки.
— Я мушу, — сказав він їй. — Я не можу плакати в когось на плечі. Коли щось таке трапляється, почуваєшся присоромленим і винним. Можливо, певним чином винен я сам. Якби так не хвилювався про майбутнє, якби не пішов на роботу в Центрі, я б не заразив нічого й нікого. Якби не заперечував минуле, якби не відмовився від свого батька, якби…
— Не звинувачуй себе, Барні. Не потрібно обертати провину всередину. Хіба ти вже не бачив, що ми всі розділяємо те, що сталося з тобою? Ми називаємо твої страждання нашими й дістаємо від цього силу. Барні, ти потрібен нам так само, як ми — тобі.
— Тепер мені потрібне лише одне, — сказав він, — моя робота. І її я робитиму на самоті. Коли ти єдина дитина в сім’ї, то із самого початку вчишся з усім розбиратися самотужки. Навіть друзі десь далеко й тимчасові. Я самотній, коли ліплю, коли думаю, навіть коли… Ну, немає значення. Я не частина чогось чи когось. Я народився в самотині. Буду сам, доки живу. І помру сам. Я не можу ділитися своєю провиною й стражданнями. Не можу втратити себе у твоєму прекрасному Братстві.
В очах у Майри були сльози, коли вона благала його не ізолюватися. Те, що сталося з ним, уже ставалося з безмірною кількістю інших різними способами, і якщо розділити це страждання з іншими, воно може дістати сенс, а не піти намарне.
В її запалі він чув Майру чотирирічної давності, яка могла затягнути його в будь-яку акцію, будь-яку справу, будь-яку мрію. Барні підозрював, що в її новознайденій релігії вона може затягувати чоловіків у страждання, так само як раніше затягувала в любов.
— Тобі має хотітися чогось, окрім себе, — наполягала вона. — Так само як Карен хоче дитину. Ти не бачиш? На самоті ми ніхто.
— Я хочу дечого, — зрештою сказав він. — Я завжди хотів тебе.
— Не хочу цього чути.
— Як я можу взагалі вірити твоїм словам, якщо ти мені відмовляєш?
— Я говорю про духовне, не фізичне.
— Насамперед я фізичний, тоді вже духовний. — Барні взяв її долоні й не давав відступити. — Ти не можеш попросити мене сліпо йти за тобою, а сама знову вислизнути. Як я можу прийняти якесь братство страждання, коли ти мене боїшся?
Майра вирвалася від нього.
— Це зовсім не те саме. Ти перекручуєш мої слова.
— Ти хочеш насититися моїм стражданням і нічого не пропонуєш взамін.
— Якщо ти про це, мені нічого тобі дати.
— Цього я хотів від тебе, коли ми були в коледжі. Тоді ти також захопила мене словами, а коли я потягнувся до тебе, то вручила мені копії маніфестів. Тобі потрібно було одружитися зі мною, а не втікати з тим професором. Що ж, тепер мені потрібне щось більше, ніж слова. Якщо ти не маєш до мене почуттів, тоді йди геть і залиш мене в спокої.
Майра розпачливо дивилася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доторк», після закриття браузера.