Читати книгу - "Інститут"

Мішель.

Ще одне ім’я, яке треба запам’ятати.

Уже невдовзі Люк знайшов підтвердження своїй теорії про те, що цим людям доручено постачати в Інститут новеньких ТК і ТП. Загін Смарагдових саме сидів у кімнаті відпочинку, а Люк стояв біля входу, вкотре перечитуючи плакат із гігієни, і почув, як чоловік каже, що їм треба їхати в Міссурі, на ще один швиденький забір. Наступного дня до їхньої гінкої комуни в Західному крилі приєдналася спантеличена чотирнадцятирічна дівчина на ім’я Фріда Браун.

— Мені тут не місце, — сказала вона Люку. — Це якась помилка.

— Якби ж то, — відповів Люк, а тоді розказав, як можна дістати собі жетонів.

Він був не певен, що дівчина сприймає інформацію, та зрештою до неї все дійде. До всіх доходило.

4

Ніхто наче не заперечував, що Ейвері майже щоночі спить у кімнаті Люка. Він був поштарем, приносив із Задньої половини від Каліші листи, послання, які передавались не Поштовою службою США, а телепатією. Факт убивства батьків був ще надто свіжим і болісним, аби ці листи пробудили Люка від напівсновидницького стану, але новини все одно були тривожні. Вони також мали просвітницький характер, хоч без цього просвітництва Люк міг би спокійно обійтися. У Передній половині з дітлахами проводили тести й карали за непослух. У Задній половині їх ставили до роботи. Експлуатували. І, схоже, потроху знищували.

Від фільмів боліла голова, і цей біль після кожного кіноперегляду сильнішав і довшав. Каліша розповідала, що Джордж, коли тільки туди потрапив, почувався нормально, хіба що перелякався, але за чотири чи п’ять днів цяток, фільмів і пекучих уколів у нього також розболілась голова.

Фільми показували в маленькому кінозалі з м’якими зручними кріслами. Починалося все зі старих мультиків — коли з Дорожнім Бігуном, коли з Баґзом Банні, коли з Ґуффі та Мікі. Потім, після розігріву, відбувався справжній показ. Каліші здавалося, що фільми короткі, з пів години максимум, але напевно було важко сказати, бо під час і після того в неї паморочилась і боліла голова. З усіма так відбувалось.

На перших двох сеансах, що на них побувала Каліша, дітям показували по два фільми. У першому головну роль виконував чоловік з обріділим рудим волоссям. Він носив чорний костюм і їздив на блискучій чорній автівці. Ейвері намагався показати машину Люку, але той побачив лиш розпливчасту картинку, може, тому, що Каліша більше не спромоглася передати. І попри те він вирішив, що то лімузин або таун-кар, бо Ейвері сказав, що пасажири рудоволосого чоловіка завжди їздили позаду. Крім того, водій відчиняв пасажирам двері, коли вони сідали чи виходили. З ним їздили практично одні й ті самі люди, переважно старі білі чоловіки, та був іще один, молодший, зі шрамом на щоці.

— Ша каже, це постійні клієнти, — прошепотів Ейвері, коли вони з Люком вляглися спати. — Каже, що це місто Вашингтон, бо чоловік їздить повз Капітолій і Білий дім, а інколи вона бачить оту велику кам’яну голку.

— Монумент Вашингтона.

— Ага, точно.

Під кінець фільму рудий змінив чорний костюм на повсякденний одяг. Показали, як він їздить верхи, потім гойдає на гойдалці маленьку дівчинку, потім їсть морозиво з цією ж дівчинкою на лавці в парку. Після того на екрані з’явився лікар Гендрікс, який тримав незапалений бенгальський вогник, що ними бавляться на Четверте липня.

Другий фільм був про чоловіка в, як це назвала Каліша, арабському головному уборі, тобто, судячи з усього, в куфії. Він ходив по якійсь вулиці, тоді пив зі склянки чай чи каву на літній терасі в кав’ярні, потім виголошував промову, потім крутив на руках маленького хлопчика. Одного разу його показали по телевізору. Фільм закінчився лікарем Гендріксом, який знову тримав незапалений бенгальський вогонь.

Наступного ранку Ша разом з іншими подивилися мультик із Сільвестром і Твіті, за яким ішов фільм хвилин на п’ятнадцять чи двадцять — про того ж рудого водія. Потім — ланч у кафетерії Задньої половини, де сигарети роздавали безкоштовно. Після обіду — мультфільм про Поркі Піґа, за ним — араб. Кожен фільм кінчався лікарем Гендріксом і незапаленим бенгальським вогником. Увечері дітям зробили пекучі уколи і свіжу порцію миготливих цяток. Потім їх завели назад у кінозал, де показали два­дцять хвилин відеороликів з автомобільними аваріями. Після кожної аварії на екрані з’являвся лікар Гендрікс із незапаленим вогником.

Пригнічений горем, та аж ніяк не дурний, Люк почав дещо розуміти. Неймовірне припущення, але не неймовірніше за епізодичну змогу розрізняти, що коїться в головах чужих людей. Окрім того, це багато чого пояснювало.

— Каліша каже, їй здається, що під час тих аварій вона знепритомніла і їй наснився сон, — шепотів Ейвері Люку на вухо. — Тільки вона не певна, що це був сон. Вона каже, що діти, тобто вона, Нікі, Айріс, Донна, Лен і ще хтось, стояли колом серед тих цяток, обхопивши одне одного руками і притиснувшись одне до одного головами. Каже, що там був лікар Гендрікс, і цього разу він запалив вогник, і це було страшно. І поки вони трималися одне за одного, то голова не боліла. Але вона каже, що це, мабуть, таки був сон, бо прокинулася вона в себе в кімнаті. Кімнати у Задній половині не схожі на наші. Двері на ніч замикаються. — Ейвері помовчав. — Я більше не хочу про це сьогодні говорити, Люку.

— Гаразд. Спи тоді.

Ейвері задрімав, але Люк іще довго не міг заснути.

Наступного дня він нарешті скористався ноутбуком для чогось іншого, крім як перевіряти дату, переписуватися з Гелен чи дивитися черговий мультик про Коня Боджека. Люк зайшов до містера Ґріффіна, а звідти — на сайт «Нью-Йорк Таймс», де йому повідомили, що без­оплатно він тут може прочитати до десяти статей. Люк точно не знав, що шукає, але був певен, що дізнається, як знайде. Так і сталось. Заголовок на першій шпальті за 15 липня був такий: «ПРЕДСТАВНИК БЕРКОВІЦ ПОМЕР ВІД ОТРИМАНИХ ПОРАНЕНЬ».

Люк не став читати статтю і перейшов до новин за попередній день. Цього разу заголовок повідомив, що «КАНДИДАТ НА ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА МАРК БЕРКОВІЦ У КРИТИЧНОМУ СТАНІ ВНАСЛІДОК АВТОМОБІЛЬНОЇ АВАРІЇ». І фотографія. У Берковіца, члена Палати представників від Огайо, було чорняве волосся і шрам на щоці, який лишився після поранення в Афганістані.

Люк швидко проглянув статтю. Як повідомлялось, Берковіц їхав на зустріч з іноземними високопосадовцями з Польщі та Югославії, водій втратив контроль над автомобілем і врізався в бетонну колону мосту. Водій помер одразу, а Берковіц отримав «надзвичайно тяжкі поранення», як повідомило анонімне джерело з лікарні «Медстар». У статті не написали, чи був водій рудоволосим, але Люк і без цього знав, а також не мав сумніву, що незабаром в якійсь арабській країні помре ще один чоловік, якщо вже не помер. Або ж уб’є якусь значущу персону.

Люк дедалі більше переконувався, що з нього та інших дітлахів готують екстрасенсорних дронів — так, навіть із благенького Ейвері Діксона, який