Читати книгу - "Інститут"

5

Наступного вечора в кафетерії зібралося чотирнадцять чи п’ятнадцять дітей. Хтось розмовляв, хтось сміявся, деякі новенькі плакали або кричали. Люк подумав, що Інститут у чомусь нагадує старомодний притулок для божевільних, де хворих не лікували, а просто утримували.

Гаррі на вечерю не прийшов, і на обіді його теж не було. Люк не особливо звертав увагу на цього велетня-незграбу, коли той з’являвся в полі зору, та в кафетерії його було важко не помітити, бо по обидва боки з ним завжди сиділи Ґрета і Ґерда у своїх однакових вбраннях. Вони з блиском в очах споглядали Гаррі, поки він розводився про NASCAR, реслінг, улюблені передачі й життя-буття «в рідній Сельмі». Якщо хтось просив його стулити пельку, маленькі Ґ. одразу звертали на нахабу вбивчі погляди.

Цього вечора Ґ. їли самі, і через це вигляд у них був нещасний. Проте вони лишили між собою місце для Гаррі, і коли він зайшов до кафетерію — повільно, гойдаючи з боку в бік своїм голим обгорілим черевом, — вони з привітними криками кинулись до нього. І Гаррі вперше не звернув на них уваги. Очі немов спорожніли, зіниці рухалися порізно, геть не так, як у здорових людей. Підборіддя блищало від слини, на штанах у паху виднілась мокра пляма. Розмови стихли. Новоприбулі змішалися, перелякалися. Старожили, які вже встигли отримати свою пор­цію тестів, стривожено перезирнулися.

Люк із Гелен також обмінялися поглядами.

— З ним усе буде добре, — сказала вона. — Просто деяким дітям це важче дається, ніж…

Поруч із нею сидів Ейвері. Він огорнув її долоню обома руками. І заговорив з химерним спокоєм:

— Нічого з ним не добре. І ніколи не буде добре.

Гаррі скрикнув, упав на коліна і повалився на підлогу долілиць. На лінолеум з носа і губ бризнула кров. Спершу його затрусило, потім засудомило, ноги почали згинатися до живота і розкидатися літерою «Y», руки бились у повітрі. Він став видавати якесь гарчання — не тваринне, а наче двигун, який з малої передачі різко перемкнули на високі оберти. Гаррі крутнувся на спину, не припиняючи гарчати і бризкати кривавою піною між лопотючих губ. Раз у раз клацали зуби.

Малі Ґ. заверещали. Коли з коридору примчала Ґледіс, а з-за буфета вибігла Норма, одна з двійнят саме стала навколішки і спробувала обійняти Гаррі. Його велика правиця здійнялась угору, випросталась і різко вихнула назад. З величезною силою вона влучила дівчинці в скроню, і мала відлетіла вбік. З глухим стуком врізалася головою в стіну. Друга близнючка з криком побігла до сестри.

У кафетерії зчинилась буча. Люк і Гелен сиділи на місці, Гелен оповила рукою плечі Ейвері (радше для того, щоб самій заспокоїтися, бо малий на вигляд був непорушний), але більшість дітлахів зібралися навколо судомного хлопця на підлозі. Ґледіс кількох відштовхнула і загарчала:

— Назад, ідіоти!

На сьогодні — жодних широченних удаваних посмішок.

Почали збігатися інші працівники Інституту: Джо з Хададом, Чед, Карлос, ще пара, яких Люк не знав, один з них — у повсякденному одязі, наче щойно заступив на чергування. Тіло Гаррі здіймалось і опускалось гальванічними стрибками, немов підлогою пустили струм. Чед і Карлос притисли йому руки. Хадад ударив шокером у сонячне сплетіння, а коли судоми не припинились, Джо ударив другий раз, у шию, і шокер так гучно затріщав, що його було чутно навіть попри збентежений гомін дітлахів. Гаррі обм’як. Під напівзаплющеними повіками вибалушились очі. З кутиків рота потекла піна. Між губ стирчав кінчик язика.

— З ним усе гаразд, ситуація під контролем! — заволав Хадад. — Повертайтеся за столи! З ним усе добре!

Замовкнувши, витріщивши очі, діти посунулися геть. Люк нахилився до Гелен і тихо заговорив:

— Здається, він не дихає.

— Може, дихає, може, ні, — відказала Гелен, — але поглянь на неї.

Вона показала на близнючку, що відлетіла до стіни. Люк помітив, що очі в малої потьмяніли, а шия вивернулась під якимсь неприродним кутом. По одній щоці стіка­ла кров і скрапувала на плече її платтячка.

— Прокинься! — закричала друга і стала трусити сестру.

Зі столів здійнялася хмара ножів і виделок. Діти й доглядачі пригнулися.

— Прокинься, Гаррі не хотів тебе скривдити, прокинься, ПРОКИНЬСЯ!

— Де з них яка? — спитав Люк у Гелен.

Але відповів йому Ейвері, тим самим химерним спокійним тоном:

— Та, що кричить і кидається обіднім приладдям, це Ґерда. Мертва — Ґрета.

— Вона не мертва, — шоковано вимовила Гелен. — Бути цього не може.

Ножі, виделки й ложки злетіли під стелю («Я б так ніколи не зміг», — подумав Люк), потім з лясканням упали долі.

— Таки мертва, — наче мимохідь мовив Ейвері. — І Гаррі теж.

Він підвівся, тримаючи за руки Гелен і Люка.

— Мені Гаррі подобався, навіть попри те, що він мене штовхнув. Я вже не голодний. — Він по черзі поглянув на друзів. — І ви теж.

Трійця непомітно пішла з кафетерію, широкою дугою обійшовши близнючку, що кричала, і її мертву сестру. По коридору від ліфта спішно крокував лікар Еванс, пошарпаний і очманілий. Мабуть, він також вечеряв, подумалося Люку.

У них за спинами почулись умовляння Карлоса:

— З ними все добре, дітки! Сідайте собі вечеряти, з ними все пречудово!

— Його вбили цятки, — сказав Ейвері. — Лікарю Генд­ріксу і лікарю Евансу не слід було показувати йому цятки, хоч він і був «рожевим». Може, в нього зостався високий МНФ. Може, ще щось типу алергії.

— Що таке МНФ? — спитала Гелен.

— Не знаю. Знаю тільки, що якщо він високий, то до Задньої половини дітям не слід давати потужні уколи.

— А ти знаєш? — спитала Гелен, повернувшись до Люка.

Люк похитав головою. Каліша колись про це згадувала, і під час своїх експедицій він пару разів чув, як дорослі використовують цю абревіатуру. Люк тоді думав заґуґлити «МНФ», але боявся, що десь там спрацює сигнал тривоги.

— Тобі їх ніколи не робили? — спитав Люк в Ейвері. — Потужні уколи? Особливі тести?

— Ні. Але робитимуть. У Задній половині. — Він серйозно глянув на Люка. — У лікаря Еванса можуть бути неприємності через те, що він зробив із Гаррі. Я на це сподіваюся. І я до смерті боюся цих вогників. І потужних уколів. Кре-е-епких уколів.

— Я теж, — сказала Гелен. — Теперішні уколи й так кепські.

Люк хотів розповісти Гелен з Ейвері про ін’єкцію, від якої в нього горло склепилося, або про ті кілька, від яких він блював (і на кожному вивергу бачив ті кляті цятки), але ж це такі дрібниці порівняно з тим, що тільки-но сталося з Гаррі.

— Агов, дайте дорогу, — сказав Джо.

Вони стали попід стіною біля плаката з написом «БУДЕ НАМ ЩАСТЯ». Повз них пройшли Джо і Хадад із тілом Гаррі Кросса. Карлос ніс дівчинку зі зламаною шиєю. Голова з боку в бік гойдалася на його руці, волосся звисало долі. Люк, Гелен і Ейвері не відводили від них очей до самого ліфта, і Люк піймав себе на роздумах, на якому ж поверсі розташований морг — на «E» чи на «F».

— Вона була схожа на ляльку, — почув Люк власний голос. — Так схожа на свою