Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Так.

- Дуже дивно. Я знайома з її родиною, а точніше зі старшими сестрою та братом. Досить адекватні укнаєри. Проблем в родині не має. То чого вона ризикнула на тебе брехати?

- А ніхто не знає, - відповіла я іллінкі, - тільки вона сама. Але ділитися цим не поспішає. Я звісно спробувала її “прочитати”, та марно. На ній якийсь дуже сильний артефакт.

- Я й не здивована. Вона ж з родини аретфакторів. Там стільки сімейних розробок. Спробую поговорити з її сестрою, вона завершує навчання в нашій школі. Ходить сюди тільки щоб бібліотекою користуватись та з вчителями радитись. З’являється правда дуже рідко, бо це останній місяць, а далі захист, отримання рангу та воля.

- Добре. Сподіваюсь з Бірою розберемось. А що робити з деканом? Коли мені очікувати в гості розлючену дружину?

- Ооооо, - видала Олдрі й посміхнулась, - Дружну можеш не чикати, а от зграю коханок так.

Й голосно розсміялась, чим заразила Фіону з Вандою. Ми ж Уллою лише перезирнулись не розуміючи, що стало причиною такого сміху. А коли цілительки заспокоїлись, змогли пояснити, що за паном деканом ходить репутація серцеїда.

Ох, не добре це.

31.06.157р.

Маг-Рівік

В бібліотеці стало більш голосно, ніж будь-коли до цього. А все через наближення іспитів та тестів. Усі, починаючи від першокурсників до випускників, займали кожен вільний куточок. Філлу ледь вдалось зберегти стілець, поки я ходила за черговою книжкою з артифакторики. Для заліку по цій дисципліні мені потрібно написати курсову, а всі довідники встигли розібрати. Добре, що моя робота була майже готовою.

- Не знайшла? - запитав Філл, коли я повернулася з порожніми руками.

- Поставили в чергу. Як тільки довідник повернеться, вони скажуть мені.

- Головне, щоб його не перехопили в цей час.

- Так. Буду перевіряти кожну чверть години.

- А на тренування з деканом не запізнишся?

- Ні. В нас поки перерва в стосунках.

Філл посміхнувся, зрозумівши, останнє було сказано більш для незнайомої дівчина, що сиділа поруч, та прислухалась до нашої розмови.

- Так. Що в нас далі?

- “ВННтН”, - відповів друг, та протягнув не потрібну йому вже книжку про “нижню нечисть”. - А в Улли “Яснобечення”.

Подружка була настільки поглинена у свою роботу, що навіть не підняла голови, не те щоб вступити до розмови.

Сиділи довго. Навіть вечерю довелось пропустити, щоб отримати бажану книжку, хоча це призвело до запізнення до “Ведмедика”. Пані Тош за це правда не дуже лаяла, так трохи побуркотіла, бо я за допомоги заклинання швидко впоралась з брудним посудом.

***

Неприємний сюрприз очікував мене після роботи.

Я раптово почула як меч зачепив піхви. В тиші ночі це було не важко.

Довелось зупинитись, та почати озиратися навколо, бо відчула загрозу, на яку спочатку майже не звернула увагу через втому. Двох чоловіків прихованих в підворітті помітила не одразу, вони добре вміли маскуватися.

- Я вас бачу, - оголосила я, - що вам потрібно?

Кремезні чоловіки мовчки вийшли.

Вони були дивні. Наче не живі, та й не мертві. Лише коли вони до мене наблизились, я зрозуміла, що з ними не так. Їх очі. Вони наче були відсутні і їх заміняли гладенькі, чорні камінці.

Лякатися не було часу, жага до життя завжди брала гору, тому я навіть не замислюючись створила в одній руці вогняну кулю, а в іншій вогняний батіг. Як виявилось, батіг більш заважав в тісних вуличках, того перейшла на кулі та побутові закляття. Лише дурень вважає, що побутові маги безпечні, то вони не зустрічали чаклунку з багатою фантазією, та схильністю до елементаристики.

Вбивати нападників в мене в плану не було, лише знерухоміти, щоб влаштувати допит. Того зв’язавши їх закляттям, запитала:

- Що вам від мене потрібно?

У відповідь тиша.

- Хто вас послав?

Знов тиша.

При читанні емоцій було лише одне: вбити, вбити, вбити. Хто? За що? Не зрозуміло. Трохи шкода, що телепатією й досі не навчилась користуватись. Та спить собі спокійно, й не турбує.

Раптово бандити почали лякатися. Сильно, аж спітнілі. А потім… А потім вони загорілись. Справжнім полум’ям. Засмерділо паленим м’ясом та одягом.

Я відійшла трохи далі, щоб й мене не зачепило й спробувала залити їх водою. Та марно.

На щастя, вогонь й не намагався перейти далі, він просто перетворив двох бородатих чоловіків на купку попелу. Це як? Якої ж сили було полум’я?

Треба про це розповісти декану. Терміново. Ми з ним домовились, що якщо в мене якісь серйозні неприємності одразу звертатися до нього. Та я ж не знаю де він живе. Можна з самого ранку завітати до кабінету, але завтра ж вихідний.

Що робити?

Відповідь прийшла до голови раптово. Треба йти до Вежі та знайти Нолана, він же зараз заміняє голову. Та й не стане перевертень звинувачувати мене в, тому чого не робила.

Але йти й розповідати швидко стало ні про що. Поки мислила, що робити далі, купку попелу підхопив сильний вітер та погнав геть з міста злочину.

Що ж. Тоді розповідь про злогоду відкладається до першого дня тижня. Пан декан буде радий мене бачити з самого рання.

Хоч і не одразу, але маємо, що маємо.

01.07.157р.

Маг-Рівік

Під дверима до кабінету декана магічного факультету вишикувалась величезна черга, кінець якої губився десь на подвір’ї школи. Таким чином отримання індивідуального графіка здачі заліків-іспитів для тих хто запізниться ризикує перетворитись в справжню перевірку на терплячість.

Я прийшла сюди ще до початку робочого дня, але таких “розумників” було майже три десятки тож довелось встати в чергу. Улла з Філлом стояли поряд, при чому хлопець захоплено перечитував свій конспект, наче в нього прямо зараз будуть приймати іспит.

Вистоявши цілу годину в очікуванні, я отримала свій лист та змогла оцінити важкість ближніх двох тижнів. Заліки були майже через день, а інколи й двічі на день. Та нічого, це лише проміжна перевірка знань, щоб оцінити, чи є смисл далі вивчати обрані предмети, чи краще взяти щось інше, чи повторити пройдений матеріал ще раз.

03.07.157р.

Маг-Рівік

Поклавши на стіл сувій з письмовою роботою на тему "Відновлюванні зілля", я пішла займати вільне місце, щоб встановити котел та приготувати інгредієнти для зілля до початку практичної частини. Магістр Олівер Стер терпляче чекав, коли всі підготуються, й лише після цього він повернув пісочний годинник, який відраховував рівно дві години.

Я