Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

***

В кабінеті декана стояв новий стілець поряд з вікном. Я зраділа наче особисто для мене постарався Лавер. Звісно це був просто новий предмет меблі, але я не чекаючи запрошення сіла на нього. М’якенький, зручний.

- Сьогоднішнім діло не закінчиться, - почав декан розливаючи по чарках бурштину рідину. – Це тільки початок.

- А що саме відбувається?

- Не впевнений, що можу все тобі розповідати, - декан вперше перейшов на “Ти”.

- Але це якимсь чином стосується моєї безпеки та життя. Можу самостійно почати розслідування, та навряд це вам сподобається.

- Навряд, - погодився декан та підійшовши до мене подав одну з чарок.

Я понюхала, напій нагадував бренді. Відвернувшись від мене чоловік ближче підійшов до вікна та відчинив його запускаючи свіже повітря.

- Не ховайся, заходь, - звернувся не відомо до кого Лавер виглядаючи на вулицю, - я тебе помітив ще біля Вежі.

З вітром до кімнати проник чорний туман з якого матеріалізувався Вальдегор.

- Не очікувано, - зробив висновок Лавер та повернувся до столу за третьою чаркою. - Отже, спочатку я обох вас слухаю. Почніть з того, звідки в цьому світі взявся черговий вампір.

Розповідати було майже нічого, але довіра яку випромінював декан все ж змусила розповісти хоча б частину правди про появлення вампіра в цьому світі.

Декан вислухав мовчки, а після перевірив Вальдегора, чи не причепилась до нього сила демонів. На щастя вампіра не зачепило. Потім ще трохи посиділи мовчки. Кожен думав про щось своє.

- Потрібен вчитель. Самонавчання звісно це добре, але є ризик, що нічим добрим це закінчиться, - порушивши тишу, сказав Лавер, наливаючи собі та вампіру другу порцію алкоголю. Я ж першу ще не здолала.

- Як ви це собі уявляєте? В мене нема документів, а за законом світу я не просто небезпечний немерець, якого обов’язково потрібно знищити, а ще й безправний немерець.

- Документи якраз не проблема. А от раса - так. Поки лише двом вампірам офіційно дозволено жити в цьому світі. Й обидва, то чужинці.

Й знов тиша.

- Що ж робити? – скоріше сам в себе запитав іллін.

- От і ми не знаємо, - відповіла я після того, як зробила останній ковток вогняної рідини.

- На сьогодні спілкування закінчимо. Продовжимо на нашому занятті. А тебе, Вальдегор “Безпрізвищний”, прошу в місті з’являтися якомога рідше. Щоб про тебе не довідався Німідор. Йдіть додому, чи то на роботу. До зустрічі.

Ось так декану вдалось уникнути запитань, на які він не хотів давати відповіді.

21.06.157р.

Маг-Рівік

- Заплющ очі та намагайся відчути свою силу, наче вона матеріальна, - віщав на черговому занятті пан декан.

Словам декана я спочатку здивувалась, але при трохи довшій медитації відчула як мене щось торкається. Це була магія. Моя магія. Моя сила. Така тепла та затишна. Вона пестилась наче кошеня.

- Відчуваєш? - запитав Лавер відірвавши мене від задоволення.

- Так.

- Це добре. Бо я її бачу. Ти сяєш, наче освітлювальний артефакт. Як настрій?

- Хочеться стрибати від радощів, - чесно відповіла я та розплющила очі.

Я дійсно світилась, хоча не так яскраво, як це подав Лавер. Так, трішки, щоб в темряві швидше мене знайти.

- Це добре. А тепер спробуй спрямувати свої радощі на мене.

Сьогодні на чоловіку були навішані декілька захисних артефактів та амулетів. Сподіваюсь їх вистачить.

- Добре. Потихеньку. Добре. Зараз ускладнимо задачу. Спробуй збільшити силу. Та не так же...

Й втратив свідомість. Добре що глечик з водою був наготові. Та не один. Коли декан втратив свідомість четвертий раз на сьогодні було вирішено покінчити з практичними заняттями. Та не з лекціями.

Не знаю скільки думав над цим іллін, чи з ким радився, але він вирішив розповісти про те що відбулося в Вежі.

Як виявилось на Суфо та Наоса було накладене закляття підпорядкування. Вони під дією чужої магії шукали відповідну жертву на роль головної темної відьми, щоб виставити це так, начебто маги теж зацікавленні в винищуванні цих жінок.

Вірилось в це не дуже, та на жаль іншої версії не було.

Постраждалі зараз все ще знаходились під вартою в Вежі та під наглядом цілителів-менталістів.

Що ж, з часом побачимо, чи це дійсно так.

27.06.157р.

Маг-Рівік

- Оце ти даєш! Вже п’ятий раз за два тижні відправляєш декана до цілителів, - посміхнулась Ванда, розливаючи чай по чашках.

Після переїзду Улли до гуртожитку я завела звичку інколи заходити до дівчат в гості. Звісно не з пустими руками, сьогодні принесла пиріг з грибами та кроликом.

- Та я ж не просто так, я ж тренуюсь.

- Тренується вона. А ти чула, що про тебе ходить по школі? – запитала Улла, хитро дивлячись на мене.

- Нова плітка? Як я її пропустила? – здивувалась Олдрі.

Вираз на обличчі дівчини був настільки яскравим, що присутні не втримались та розсміялися.

- Так що на цей раз? Що я намагаюсь вбити Лавера? – заспокоївшись, тяжко зітхнула я.

- Ні. Що в тебе з ним роман, - відповіла однокласниця.

Цього мені не вистачало. Нещодавно в школі дізналися про арешт. Хвала силі, що всі також були обізнані, що моєї провини не було, але все ж з деякими індивідуумами прийшлось полаятись. Ох я розлютилася, та так, що не стримала емоції. Алістара, свого однокласника, так налякала, що той спочатку збіднів ще більше, а потім взагалі не міг розмовляти. В додаток декілька днів ходив та гикав, а в чорному волоссі хеда з’явилась сивина. В мене й досі спогади про цю розмову викликає не добрі почуття. Цей, придурок, стверджував, що я відкупилася від звинувачування, тому мене відпустили, а невинні за мене відбувають покарання. Жах.

- Хто автор цієї історії навіть думати не треба – Айша. Але що це їй дає? – запитала я у всіх присутніх дівчат.

- Та хто знає. Я почула цю плітку від Біри. А та від Інги, - відповіла Улла.

- Біра? – здивувалась я ще більше. Після випадку на артефакториці я з дівчиною більше не спілкувалась. Навіть не віталась, бо так й не дочекалась вибачень.

- Так. Вона також хотіла з нами в кімнату, але місця більше не було, - доповнила Улла.

- Біра, це та дівчина, що на тебе навела наклеп? – серйозним голосом запитала