Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

Коли ми підійшли до великих двостулкових дверей, схожих на ті, що ведуть в обідню залу, Дін, як і минулого разу, зупинився за п'ять метрів від входу.

Федеріка і Мерід пішли вперед, кожен відчинив двері зі свого боку, і ввійшли всередину, за ними пішли їхні підопічні. Коли з дверей пролунало:

– Його Величність король Тарлії, Кордевідіон Тарлійський та Її Величність королева Тарлії, Наталія Тарлійська, – ми з Діном переглянулись і майже синхронно ступили в напрямку неминучого.

Біля самих дверей Дін кинув на мене швидкий погляд, зупинився і тихо промовив:

– Мила, прошу ще раз, не заперечуй мої рішення, не підривай мій авторитет.

– Я прийму будь-яке твоє рішення, хоч би яким воно було, – твердо відповіла я.

Несподівано я відчула впевненість, що справді так зроблю, бо вірю, що Дін прийме правильне рішення. Чоловік подивився на мене здивовано, але потім ледь помітно посміхнувся і ніжно стиснув мою руку. Коли ми увійшли до величезної зали, я ледь не ахнула.

На цій події було в півтора раза більше людей, ніж на моєму першому королівському банкеті. Як тільки ми увійшли до зали, придворні з подивом і тривогою обмінювалися поглядами, а потім ввічливо привітали короля та королеву.

Мало хто знав, чому тут зібрали всіх. Широка килимова доріжка, якою ми йшли, простягалася через увесь зал і закінчувалася біля двох високих крісел.

На їхніх спинках, мабуть, у мій зріст, оббитих вишневого кольору оксамитом, було вишито по золотому в чорну смужку вискаленому тигру, над головами яких сяяли золотим шиттям корони.

Одне крісло було трохи вище за інше, і відразу згадалося дитяче кіно, де король намагався перерахувати все, що мав у своєму королівстві: один трон і ще одна трона. І як, цікаво, я на цю трону заберусь? Може, розбігтися і застрибнути?

Зрозуміла – як, вже наблизившись впритул. Кожне крісло мало три сходинки того ж кольору. Тому я їх одразу не помітила. Зупинившись біля свого крісла, Кордевідіон озирнувся назад, і з його почту відокремився молодий чоловік, якого я відразу впізнала, хоч він цього разу був у костюмі, а не в халаті. Помічник Меріда – Ростон – негайно підійшов до мене. Дін піднявся на своє місце, дозволивши Ростону супроводжувати мене на моє.

Схоже, цього разу всі деталі церемонії були чітко виконані. Спираючись на руку Ростона, я піднялася по сходинках, акуратно поправивши сукню, вмостилася і подивилася на чоловіка, який своєю чергою глянув на Меріда і кивнув йому. Перший радник відповів королю поклоном, пройшов до одного з двох столів, що стояли з обох боків від наших крісел, і відкрив засідання.

– Прошу всіх сісти, – присутні безмовно розосередилися по довгих лавах, тільки одяг шелестів, і чути було нерівне дихання.

А коли всі розмістилися, я помітила, що у першому ряду на довгій лаві сидять близько десяти стражників. Серед них один із забинтованою головою та підв'язаною щелепою, якого підтримує лікар, а також франтуватий красень у багатшому одязі, ніж інші стражники.

Далі по ряду сидить Маріта, потім Грет і Робін, а між ними – злегка пом'ята, але все ще блискуча Кенді, з глузливою усмішкою на губах.

Вона ще й насміхається! Ось же відьма! З чого це мене перемкнуло, що я переживати за неї почала? Точно тимчасове помутніння розуму. Коли рух припинився, Мерід продовжив:

– Сьогодні проводиться незапланований судовий розгляд, який відкрию я, перший радник Мерід Калон. Історію засідання вестиме перша статс-дама Федеріка Деніна.

Федеріка підійшла до іншого столу, граціозно присіла, поставила на стільницю невелику коробку, схожу на взуттєву, і щось на ній натиснула. Коробка засвітилася жовтим світлом і трохи піднялася над поверхнею. Мерід продовжив:

– Судове дізнання проводитиме Його Величність Кордевідіон Тарлійський. Розгляд відбуватиметься за кількома звинуваченнями.

Перше – ненавмисна злочинна недбалість під час виконання своїх обов'язків.

Друге – навмисне виведення з ладу охорони.

Третє – навмисна злочинна недбалість під час виконання своїх обов'язків.

Четверте – навмисне завдання шкоди здоров'ю з загрозою для життя.

П'яте – злочинне використання зілля невідомого походження та дії.

Шосте – навмисне укриття підозрюваного у злочині.

Сьоме – навмисне звільнення з-під варти з метою подальшого завдання шкоди.

Восьме – навмисне залучення сторонніх осіб до злочинної групи.

Дев'яте – навмисне проникнення на закриту для сторонніх осіб територію.

І десяте – замах на життя Її Величності королеви Тарлії, Наталії Тарлійської, з використанням смертельного прокляття «Пекельний камінь», виконаного за допомогою чорного піску Дарина.

Під час перерахування звинувачень обличчя придворних дедалі більше витягувалися. Остання ж фраза справила ефект бомби, що розірвалася, в тому числі і для мене. Із зали долинуло жваве обговорення, викликане шоком, не інакше.

Моя ж свідомість зачепилась лише за одне слово – “смертельне”! Я раптом згадала одну річ, яку раніше не помічала. Дін запитав у мене: "Як вийшло, що ти була не в ліжку, коли прийшла Кенді?" І після цього, покликавши привида, подякував йому.

До мене тільки зараз дійшло, що подяка була, мабуть, за те, що Іррешим розбудив мене. Тоді хто ж звільнив мене від прокляття? Я повернула голову у бік Діна. Мигцем глянувши на мою здивовану фізіономію, чоловік одними губами промовив:

– Потім.

Ніби я щойно зібралася в нього щось випитувати. Але кивнула головою, погоджуючись. Кордевідіон окинув поглядом залу, що гуділа, як вулик, і рівним голосом сказав:

– Тихо, – і в залі запанувала мертва тиша.

Король підвівся.

– Рекомендую обвинуваченим говорити правду. За спробу ввести суд в оману буде окреме покарання. Усім ясно? – дочекавшись, поки ті, хто сидів у першому ряду, закивають головами, сів.

І розпочався суд.

Першими свідчили стражники, які заснули під час виконання службових обов'язків. Усі сім розповідей були однакові, як близнюки. «Підійшла Маріта, запропонувала випити вина, випив лише невелику склянку. Біс поплутав».