Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 - Коли я прийшла до завідувачки, вона з порога заявила, що потрапити до них так же складно, як на базу НАТО, але варто було почути моє ім'я, як місце згодом знайшлося.

 - Повторюсь, що про це мені нічого не відомо, але судячи з твоєї розповіді, думаю відповідь очевидна, - співчутливо зітхнула Марта.

 - Я зовсім нічого не розумію, - Дана так і лишалася цілком розгубленою.

 - Я, як би, теж не в курсі, але, мабуть, він просто пожалів тебе. Ти сама з дитиною і це важко. Мені, принаймні, саме так і пояснив своє рішення. Я не особливо цьому здивувалася, бо такий він. Ззовні цього може і не видно, але всередині добрий - неодноразово допомогав нашим. А не хотів, щоб ти дізналася... Ну минуле у вас не найкраще. Хтозна, що там в голові у Володимировича. Зрештою, подзвони спитай, - вголос роздумувала Марта.

 - Ні, ні, це лишнє, - Дана швидко відкинула такий варіант. - Та й ти, мабуть, не згадуй про це. Тепер воно неважливо. Я скоро збираюсь переїжджати.

 - Невже знайшла кращу квартиру? - Марта щиро здивувалася, але, задумавшись, додала. - Чи через цю ситуацію?

 - Знайшла країну. Не кращу, просто іншу.

 - Ого! І на коли заплановано? Куди їдеш?

 - Іспанія і вже наступного тижня.

 - Нічого собі. Питати, що спонукало тебе, не буду, бо і так все ясно, як білий день. Тільки побажаю удачі і тримайся. 

 - Дякую. Маю надію, що все вдасться. Мені це зараз конче потрібно. Я про переїзд і нове життя.

 - Так, твоя правда. Що ж, дзвони, не забувай.

 - Ти теж.