Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

***

 Кілька днів по тому Дана ввечері верталася з Даринкою з садка, але додому вони не поспішали. Дитина побігла гратися на майданчик, а мама сіла на лавку неподалік. Погода приємна і хотілося понасолоджуватися вечірнім спокоєм, коли потроху стихає людська метушня і біготня. Потрібно натішитись і закарбувати в пам'яті рідні краєвиди, бо скоро ця насолода стане недоступною. Дана надалі буде милуватися зовсім іншим, хоч і не менш приємним оку, але не настільки душевним пейзажним різноманіттям. Вона подумала, що можна б написати Крістіану, поки нічого робити.

 "Як ти там, готовий мене зустрічати?"

 Відповідь прийшла одразу, ніби він тільки і сидів в очікуванні повідомлення від неї.

 "Чекаю не дочекаюся. Навіть одна квартира підвернулася, яку ти зможеш подивитися, але налаштований до твого приїзду ще варіанти підшукати. Тільки ти впевнена, що не бажаєш зупинитися в мене?"

 "Звісно, я впевнена. Не хочу поспішати. Давай все робитимемо поступово. Для початку я приїду, обдивлюся, щоб вже остаточно впевнитись в своєму рішенні, а далі побачимо. Це вагомий для мене крок"

 "Я розумію, але обіцяю, що ти не пошкодуєш про своє рішення"

 "Я навіть вірю в це. Квитки придбані, тож наступного вівторка чекай на свою гостю"

 "Давно вже чекаю"

 Переїзд до Іспанії був для Дани в ситуації, що склалась, чи не найоптимальнішим варіантом її подальшої життєвої стратегії. Вона розуміла, що трапилась їй така можливість дуже вчасно і не просто так - не буває в житті випадковостей. Як там говориться: коли зачиняються одні двері, натомість відкриваються інші. 

 Днями вона написала Крістіану, що серйозно обдумує його пропозицію. Вони вирішили, що Дана на два дні приїде, загляне до нього в офіс, щоб більше дізнатися про тамтешню вакансію і заразом житлом поцікавиться. Якщо всіх все влаштує - наступного разу вона розповість про свій переїзд рідним і вернеться вже з Даринкою. Заздалегідь вирішила їм нічого не казати, щоб передчасно не засмучувались.

 Чи хотіла вона переїздити? Звісно, ні. Дана любила свою рідну землю. Вона тут була вдома і так вільно, як тут, не почуватиметься ніде. Але були в житті обставини сильніші за це і в її ситуації такий варіант видавався найоптимальнішим. Щоб хоч якось налагодити своє життя, вона мусить вирвати Яна з корінням з серця, а нове оточення, нова країна, нові стосунки чи не найкращі порадники в такому прагненні. Це єдино можливий варіант вирішити її проблему. Якщо це не зарадить, то... Ні, вона буде сподіватися на краще і робити все для реалізації планів і сподівань на хороше майбутнє.

 Зненацька її не надто веселі роздуми перебив розв'язний чоловічий голос.

 - Ооо, добрий вечір, сусідко.

 Біля Дани спинилася хитка чоловіча постать - сусід, якого вона колись була затопила і який зараз виглядав дуже веселим і задоволеним. Випив він достатньо, бо ледве на ногах тримався і язиком перебирав. Дана стримано посміхнулась і відповіла привітанням, сподіваючись, що він піде далі своєю дорогою. Та п'яним правила неписані і він бажав поговорити, як і "личило" людям в його стані. Чоловік плюхнувся на лавку поряд з Даною.

 - Знаєш, - почав одразу, - ми вже забабахали такий ремонт у ванній. Навіть кращий, ніж був. Ні, чекай, ми ще не закінчили його робити, але запланували просто бомбу.

 - Я рада, що хоч якийсь позитив в цій ситуації вийшов.

 - То все гроші. Твій власник такий приємний, заплатив навіть більше, ніж треба було. Такий серйозний. Просто спитав скільки коштує ремонт і все.

 Дана раптом подумала, що це її шанс особисто подякувати тому доброму чоловікові, що так її виручив.

 - А можна у вас попросити номер його телефону? Я випадково видалила.

 Сусід подивився на неї здивовано-п'яними очима.

 - Не маю я його номера. Ми особисто з ним говорили.

 - Як так? - нахмурилась Дана, в якої чомусь неспокійно забилось серце.

 - Ну як як, - розвів руками сусід, дивуючись її тупості. - Тоді, як ти нас затопила він і приходив. Та ти ж сама була з ним! - вигукнув чоловік, пригадавши події того дня.

 Якось в один момент перестало існувати повітря і звуки стихли. Перед очима все попливло. Сусід щось там белькотів п'яне, але вона його вже не чула.

 "Не може цього бути! Не може! - закричало єство". Це просто якась помилка. Сусід нетверезий от і верзе всяку маячню. 

 Але це так багато пояснювало...

 Вона зірвалась з лавки, кинула слова прощання і, під обурливі коментарі п'янички, пішла до дитини, щоб забрати додому. В квартирі Дана швидко помила Даринці ручки, посадила за стіл з тарілкою супу і тремтливими руками схопила телефон, набираючи потрібний номер.

 - Привіт, привіт, - почулося радісне на тій стороні розмови. - Ти вже встигла скучити за мною?

 - Марта, - без привітань, серйозним тоном почала Дана, - в мене до тебе одне питання. Тільки, будь ласка, скажи мені правду.

 Запала незручна мовчанка, яку перервав невпевнений голос Марти:

 - Ну давай. Заінтригувала.

 - Квартира, де я живу, належить Янові? - випалила Дана без передмов.

 Знову незручна, важка мовчанка.

 - Марта, будь ласка, - просилася Дана.

 На тому кінці зв'язку почулось шумне зітхання.

 - Так, - розставила крапки над "і" подруга своєю короткою, безапеляційною відповіддю.

 - Чому?... - розгублено видихнула Дана.

 - Я не знаю, Дан, не знаю. Він витяг з мене обіцянку мовчати мало не під страхом смерті. Вибач, що не розповіла, але я не могла.

 - Розумію, - коротко відповіла Дана, яка ніяк не могла вкласти в голові і збагнути отриману інформацію.

 Чому? Для чого він це зробив? Чому??? Вона не мала пояснень.

 Не мала?...

 - Садок теж його рук справа? - неживим голосом спитала Дана, враз задумавшись, що і там не все так прозоро було.

 - Який садок? Про це я нічого не знаю, - почувся здивований і цілком щирий голос Марти.