Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Оля

Двері ліфта закриваються. Між нами палають ікри, вогонь, пристрасть, повітря катастрофічно не вистачає. Поцілунки покривають мою шию. Не стримую себе, я задихаюсь від бажання. Тілом прижимаюся до стіни, а хлопець нависає зверху. 

- Солодка, – протягує Рус – Поряд з тобою мені дах зносить – гарчить біля самого вуха нас стримує лише те, що ліфт зупиняється і двері роз’їджаються на потрібному поверсі. У кабінці дуже жарко, але мої щоки спалахують ще більше коли ми чуємо шурхіт.

- Молоді, люди, ви виходити будете? – звертається до нас сусідка Руслана.

- І вам доброго дня, Ірма Віталіївна, - Руслан швидко опановує себе, ніби для нього це норма, а я лише хапаю повітря та червонію від погляду жінки. Він бере мене за руку та виводить з кабінки, а жінка заходить і в спину я чую.

- Прости господи зовсім сором втратили! – обурення жінки чути дуже добре – Кожного місяця нова, де він тільки їх знаходить! Бордель влаштував – і після цього настрій мій у мінус сто, Руслан робить вигляд, що нічого не почув, а мене це зачіплює конкретно так.

Чоловік відкриває двері своєї квартири та пропускає мене вперед, я не вперше тут, все вже знайоме. Але усвідомлення того, що до мене тут були інші жінки гнітить. Руслан з ними був разом на тому самому ліжку, де кохав і мене. Думки заполонили мій разом. Роздягаюся на автоматі, лишаю верхній одяг у шафі, взуття ховаю туди ж. Не чекаю Руслана проходжу в глиб квартири та прямую на кухню, хочу пити, не дивлячись що вже середина дня я нічого ще не їла, хоч і голодна, сусідка Руса відбила весь апетит.

Беру кухоль склянку та наливаю рідину, потім роблю декілька ковтків, Руслан так і немає на кухні, коли чую кроки позаду відчуваю напругу.

- Лисичко, подивися на мене – звучить позаду голос хлопця.

Віставляю посуд та Ппвільно повертаюся до чоловіка бачу, що погляд Руслана наповненими емоціями від злості до обурення. А що він очікував, мені було не приємно це чути. Я не готова бути черговою. Сумління, які я так вміло заховала знову винирнули на зовні.

- Що? – буркаю, не приховуючи емоцій, злюся чи то на нього, чи на саму себе, що не можу себе контролювати.

- Олю, ти чудово знала, що до тебе у мене були жінки, я цього від тебе не приховував.

- Не приховував, але я ж не думала, що кожна людина буде тикати у це пальцем – говорю з претензією.

- Знайшла кого слухати, Ірма Віталіївна, ще та пліткарка. І взагалі, що за претензії?  Я ж тобі твоїх чоловіків не згадую. Ти ж у нас не монахиня, свята – Що? – мої очі округлюються, я спалахую, як сірник, а Руслан не поступається між нами мовчазна боротьба.

- А, ти хочеш поговорити? То давай. У мене звичайно не такий вже список, як у вас пане Ковалевський, але теж є чим похизуватися.

- Олю, - відсікає, його слова боляче дряпають мою душу.

- Що, Олю, тут знаєш , ще треба глянути у кого з нас претензії. Чи ти чекав, що я невинна овечка, бережу себе для того самого єдиного. Ще треба гляну, чи ти єдиний – остання фраза, явно була зайвою.

Погляд чоловіка стає темніше ночі. Він з гуркотом б’є кулаком в стіну, а я перелякано кліпаю, хоч і не випускаю свій страх на зовні.

- Отже, ось твоя справжня думка про мене – звучить погрозливо.

Руслан насувається на мене, його погляд не говорить про те, що він мене погладить по голівці. Він надвигається на мене, як справжній тигр,а я відчуваю себе зараз його майбутньою здобичю,  відступаю. Коли місця немає , і тікати немає куди. Мої сідниці впилися в стільниці, підіймаю свій погляд ще вище та дивлюся з викликом. Ми натягнуті обоє до межі. Розпалені від нас віє «небезпекою».

- Неєдиний говориш, лисичко – дивиться мені в очі – Зараз, я тобі покажу, що все таки буду останнім та єдиним чоловіком у твоєму житті!

- Спробуй! – це все, що я встигаю сказати.

Я в пастці спочатку чоловічих рук, а потім губ. Гарячі губи закривають мені рот. Поцілунок - це миттєвий емоційний вибух, що втягує свою енергію та вогонь. Все починається з легкого дотику губ до губ, а потім швидко переростає у справжню експлозію почуттів. Під час цього поцілунку відчуваю тепло й палку пристрасть, що випромінюється з кожного дотику. Руки Руслана властую над моїм тілом, а мої розмістилися у нього на плечах, притягую його до себе настільки сильно, наскільки це можливо.

Це ніби те що ми чекали цілу вічність, мить, яка нарешті прийшла. У тій миті, коли наші губи з'єдналися, вони відчули спалах емоцій, що вибухнув між ними. Його губи м'які та ніжні, як весняний вітер, але разом з тим наповнені палкою силою, готовою засвітити ніч своїм полум'ям. Моє серце відчувало, як його дотики розпалюють вогонь в душі.

Емоції які змушують серце битися швидше, а душу тремтіти від нетерпіння. Ми наповнені електричною енергією та натхненням, що передається від нас.

- Ох – зкрикую – коли спочатку чоловік стягує з мене одяг, а потім розкладає на кухонному столі.

Поки я тремчу від бажання, Руслан повільно дотиком своїх рук розпалює мене ще сильніше, ще секунда і я вибухну від передчуття. Розглядає моє тіло, закарбовує у свою пам’ять усі вигіни.

- Безсоромний! – говорю збудженим голосом, а його лише це веселить, бо на відміно  від мене він ще в одязі, лише сорочка розстібнута, я сама зривала з неї ґудзики, тремтячими пальцями.

- Ідеальна! – говорить коли знову проходить поглядом по моєму тілу, покриває мій живіт поцілунками.

- Ах, - не пристойні звуки вириваються з мого роти.

Це все на якісь межі. Кухонний стіл. Я лежу та благаю ще, а чоловік насолоджується моїм скигленням. Це нормально? Я розпливаюся у власних думках, не можу зібрати їх до купи. Сварка, зайві емоції, все якось занадто емоційно. Так, мені це подобається, ще й як, але чи на довго це все. Бо крім емоцій має бути, ще довіра , а ця ситуація показала, що її немає не лише в мене, а й у Руслан, який  також має  сумніви. Несказані слова між нами присутні.

Мить і чоловік зриває рештки одягу на мені, навіть не встигаю зреагувати та не бачу у який бік летить моя білизна, ще мить, секунда, Руслан також без одягу. Накриває моє тіло, при цьому не забуває переминати мої губи, шию, ключицю. Руки на моїх грудях, стехнах, животі, всюди. Ми сплітаємося в одне ціле, між нами немає слів, лише бажання, яке переплітається у таке бажане задоволення. Я вибухаю досить швидко, тіло моє це окремі молекули, Руслан не відстає. Бачу як його судомить не менше мене.