Читати книгу - "Холодна ніжність, Уляна Пас"

– І що тепер? Я так чекала, що все це нарешті закінчиться, – шепоче. – Що не доведеться більше ховатися.

– Я впевнена, що так і буде. Мій батько за все відповість, – кажу. 

Діана киває і йде, а я вирішую набрати Яра. Можливо, у нього є якась інформація. Слухаю довгі гудки й не розумію, чому він не відповідає. В голову одразу лізуть страшні думки та накриває паніка. Я не думаю, що Олег зробить щось погане своєму синові, але якщо згадати, що рідний батько хотів, щоб я злетіла у повітря разом з Яшиними, то все може бути. 

Яр так і не відповідає, але через хвилину від нього приходить повідомлення, і я видихаю: 

“Треба зустрітися. Я можу приїхати до тебе?”

“Так”

Відповідаю, не задумуючись. Яр нічого не відповідає, а я біжу з телефоном у кабінет до Алекса, щоб попередити його. Тільки от завмираю перед дверима, тому що чую дещо дуже важливе:

– Я не знаю, як сказати Алісі правду, – говорить Алекс. – Може, показати висновок судмедексперта? 

– Ти ж розумієш, що вона має право знати, – відповідає Руслан. – До того ж вона здогадувалася, що це може бути. 

– Трясця! – цідить Алекс. – Це я у всьому винен, розумієш?! Я мав їй вірити з самого початку! Не зміг скласти все в голові та змушував страждати. І що тепер? Знову робити їй боляче? 

– У тебе немає вибору, – додає Руслан. 

Я розумію, що потрібно втрутитися, адже ця справа стосується мене. Саме тому відчиняю двері й заходжу всередину. Бачу Алекса і папери в його руках, а серце мало не вистрибує з грудей. 

– Скажи мені правду, – прошу його. 

– Твоя мама померла не від серцевого нападу, – відповідає. – У неї була черепно-мозкова травма та численні гематоми. 

– Її побили? – питаю, а голос тремтить. 

– Мабуть, так, – Алекс передає мені висновок, а я пробігаюсь по ньому очима. Все розпливається, і я мало не втрачаю свідомість, але Алекс вчасно мене підхоплює і садить на диван. – Випий води. 

Він дає мені склянку, а я роблю ковток і починаю кашляти. Не можу прийняти все те, що почула. Це просто в голові не вкладається. 

– Алексе, мій брат приїде сюди. Він хоче поговорити, – кажу. 

– Добре, – киває. – Русе, попередь охорону. 

Той залишає нас, а Алекс забирає у мене склянку і міцно пригортає до себе. Я не плачу. Сліз просто немає. Намагаюсь зрозуміти, що сталося з мамою, але не складається у мене цей пазл. 

Якщо тато так сильно її побив, то він просто звір… У мене немає інших пояснень. 

– Не накручуй себе, – просить Алекс. – Поки нічого не відомо. Єдиний, хто знає, як усе було – це твій батько, але він навряд чи зізнається. 

– Я просто не розумію… Не можу це прийняти, – кажу. – У якому світі ми живемо? 

– Мені шкода, синичко. Справді шкода. Єдине, що я можу пообіцяти – твій батько відповість за все. Я доб’юсь справедливості. Рано чи пізно він буде відповідати. 

На порозі знову з'являється Руслан для того, щоб попередити про приїзд Яра. Брат уже тут, тому мені треба зібратися, щоб зустріти його. 

Встаю і кілька разів глибоко вдихаю. Дуже сподіваюся, що Яр не вб'є мене новинами. Розумію, що інформація дійсно важлива, якщо він вирішив приїхати сюди. 

– Ти впевнена, що все добре? – схвильовано питає Алекс, торкаючись мого плеча. 

– Я в нормі, – відповідаю. 

Ми разом йдемо у вітальню. Коли бачу брата, біжу до нього і міцно обіймаю. У Яра досі гіпс на руці, але загалом виглядає він нормально. Також тут Макс – той самий чоловік, який допомагав мені тікати. Мабуть, він привіз Яра, адже той не може керувати автомобілем. 

– Як ти? – питаю у нього, відпустивши. 

– Та що мені буде, – усміхається, а тоді дивиться поверх моєї голови на Алекса. – Сподіваюсь, що тебе тут не ображають. 

– Усе добре, – кажу. – Яре, які у тебе новини? Все погано? 

– З якого боку подивитися, – хмикає якось неоднозначно. – Я поговорив з мамою. Вона єдина більш-менш йде на контакт. Батько практично весь час в офісі з твоїм… 

– І що ти дізнався? Це якось пов'язано з моєю мамою? Мені вдалося дізнатися, що померла вона від черепно-мозкової травми, – розповідаю. 

– Навіть так… – хмуриться. – Тоді дещо у мене в голові починає складатися. Алісо, ти краще сядь, бо те, що я тобі зараз скажу, може приголомшити. 

Я відчуваю, як до мене наближається Алекс. Він опускає свою руку мені на плече, а я поворухнутися не можу. Стою і чекаю.

– Кажи, – прошу. 

– Роман – не твій батько. Виявляється, що колись твоя мама була з іншим чоловіком. Вона зізналася Роману перед смертю. І, можливо, саме це й призвело до тих травм, що вона отримала. Це тільки мої домисли й не факт, що все так і було. 

Я відчуваю, як напружується рука Алекса у мене на плечі. Я його розумію. Сама наче вкопана стою і не вірю.

Мій світ вкотре перевернувся. Виходить, я не дочка вбивці, але Роман вбивцею залишається. Вбивцею моєї мами…