Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

-Вибач все ж таки затрималась,- присідаю на своє місце за столом де нам вже подали штрудель з яблуками та кульками морозива.

-Катю, все гаразд? Що в тебе за вигляд?

-Все добре,- намагаюся видавити з себе хоч якусь усмішку та продовжую,- Зі мною сталось неприємна ситуація,- кидаю погляд на навіжену, а вона як нічому небува спілкується зі своїм напарником за столом, годує його виделкою своєю стравою та нестерпно мило посміхається йому.

-Що сталося? Точно все добре?,-схвильовано перепитує мене. А в мене аж зводить все тіло від того як згадується розмову з тою білявкою.

-Точно. На мене випадково дівчина розлила вино. Як бачиш жива та здорова,- здається моя крива усмішка видає мої справжні емоції та я на це не звертаю,- Давай краще скоріше зʼїмо цю смакоту та поїдемо звідси.

-Згідний з тобою, кохана,- він ножем розрізає штрудель, а від його слів «кохана» мене ріже сильніше з середини. Кидаю погляд на жінку сидівшу поряд за сусіднім столом, то не можу збагнути. Вона дійсно його наречена? Чи я дійсно його іграшка з якою він так бавиться?

Розумію мені потрібно з ним багато про що поговорити на одинці. Весь час за столом, дорогою до його дому та піднімаючись я вагалась. Я хотіла запитати зразу вийшовши з ресторану та там так було багато свідків на парковці, що я не хотіла щоб вони почули нас. Тому зачекавши коли ми опинилися в його будинку я вирішила підняти цю розмову. Розмова, яка турбує мене вже давно, а сьогоднішні дії та слова цієї невіженої жінки мені ніяк не виходить з голови всю дорогу.
 

-Будеш ще чогось? Може чай чи каву?,- обіймає мене в прихожій та не збирається відпускати.

-Пашо, я б хотіла з тобою про дещо поговорити.

-Це не може зачекати,- продовжує цілувати мене в шию та поцілунками підійматися вверх, натякаючи на продовження цього вечора,- Як же я скучив за тобою.

-Ні, Пашо, нам потрібно поговорити,- намагаюся відсторонитися з його обіймів. Важко та мені все ж таки це вдається,- На мене сьогодні вилила вино твоя наречена. Ти не хочеш мені щось розповісти?

-Що? Хто?,- робить крок назад від мене та продовжує,- Що за нісенітниці ти верзеш?

-Я теж хочу знати правду. Чому твоя сестра та ця жінка вважають, що я твоя іграшка?,- вже не можу стримати свої емоції бо накипіло від його сестри та ще одної пані,- Пашо, що це все означає?

-До чого зараз тут моя сестра? Це якась маячня, навіщо ти згадуєш Оксану та її  нікчемну подругу?,- говорить до мене майже з криком.

-Не кричи на мене, а поясни будь ласка, що взагалі тут відбувається,- наздогнала його в вітальні щоб запитати,- Я, що тобі дійсно забава щоб погратися з моїми почуттями?

-Катю, що за дурниці ти говориш?,- підтримує мене за плечі, але я відсторонююся від нього. Це він чудово помічає,- За Світлану я можу тобі все пояснити, а от моя сестру в цю справу не втручай. Вона точно нічого не могла тобі сказати та зробити. Я з нею говорив, вона сама так навіть сказала.

-То її звати Світлана?,- сідаю на кут дивана, що був поряд,- Дівчина, яка сьогодні вчепилася мені в волосся звати Свєта, цікаво-цікаво.

-Вцепилася?,- перепитує здивовано стоячи біля мене чоловік,- Та вона і мухи не образить.

-Ну-ну, бачила на свої власні очі. Добре не відволікаю, продовжуй я тебе уважно слухаю.

-Що продовжувати?,- розводить перед мною руками та починає повільно ходити перед мною в зад та вперед. На мить зупинився знову поруч біля мене,- Не має чого продовжувати говорити. Я дійсно хотів, щоб вона була моєю нареченою. Але не все так як здається.

-Ти про що?,- в моїй сумці грає мелодія так, що перебиває нашу розмову. Від цього я дістаю зі сумочки телефон на екрані видніється ім’я сестри,- Вибач, це Діана. Я повинна відповісти, бо так з нею після того випадку не поговорила.

-Добре. Я зачекаю,- відходить до вікна, а я все ж таки підіймаю слухавку від сестри. Хоч на серці туга, згадується моменти на кухні та її перелякане обличчя в сльозах.

-Так. Алло, Діано?,- не чую її голосу, запитую,- Діано все добре?

-Катю, вибач, що дзвоню,- відчуваю її тремтячий голос та її схлипування від сліз,- Тато…

-Сонце, що сталося? Що з татом?,- схоплююся від неочікуваності та нерозуміння, що сталося з ними.

-Тато в реанімації. А мама поряд з ним в повному розпачі,- її плач віддається мені відлунням. Погляд Павла на мене закидає питанням.

-Катю, що таке?,- підходить ближче, бо бачить мій занепокоєний стан.

-Діано, чому він в лікарні? Ти можеш мені сказати?

-Його машину хтось підрізав коли він повертався зі нічної. Сусідка каже, що чоловіки з тої машини жорстоко побили та втекли коли він знепритомнів.

-Ооо, Боже! Діано, більше ніхто не постраждав?

-Та ні. Я якраз йшла гуляти з Юрою та побачила його на дорозі як він лежав,- не чую її, а лише плач. Розумію її, бо таке побачити не вкладається в голові.

-Їх спіймали? Як він зараз?,- не можу встояти на місці,- Я зараз до вас приїду.

-Давай я тобі пізніше подзвоню. Мені мама зараз дзвонить.

-Гаразд, обов’язково мені ще подзвони,- виключаю трубку телефона та розгублено спостерігаю в бік вікна.

-На тобі обличчя не має. Що сталося?

-Пашо, тато в реанімації. Його хтось побив коли він повертався з роботи,- підходжу ближче та притягую руку до його руки,- Ти можеш мене будь ласка до них зараз відвезти? Я дуже переживаю.

-Катю… Я не знаю як тобі про це сказати,- говорить невпевнено. Ох, це щось не похоже на нього. Перший раз бачу його таким.

-Якщо хочеш сказати, що зараз ніч. Я це розумію, але я дуже за них переживаю. Особливо за мамою, сестра сказала, що вона дуже сильно в розпачі. Їй потрібна моя підтримка та допомога.

-Катю, ти розумієш він вилікується, а потім всеодно тебе знову побʼє та навіть дякую не скаже за твою турботу. Чоловіки правильно зробили, що вкрутили йому голову в правильне місце. Він не має право так знущатися над тобою.

-Ти взагалі чуєш себе? Він мій тато! Його хтось побив та залишив вмерти на дорозі. Пашо, мене лякають твої слова. Те, що він знущався це давно в минулому, я все давно відпустила.