Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Катя:
 

-Який сьогодні прекрасний вечір,- проводить про моїй руці, сидячі навпроти мене заглядаючи прямо мені в очі. Від його погляду я таю на очах. Ці очі зводять мене з розуму. Ох ці очі..

-Так, вечір дуже прекрасний,- але дійсно не можу не погодитись з ним вечір гарний, а цей неймовірний важкий день закінчується в його приємній компанії в цій романтичній вечері радує мене ще більше,- Може вже поїдемо звідси?

-Я теж хотів це тобі запропонувати, але ми замовили ще десерт.

-Добре, тоді я сходжу до вбиральні,- підіймаюсь зі своєю сумочкою та запитую,- Ти не підкажеш доречі де вона тут знаходиться?

-Зараз прямо та ліворуч,- вказує мені шлях, а я очима проводжу по залу. Мені цікаво кого ж він так побачив, що не радий бачити тут. На жаль нікого не побачила підозрілого, а він спокійно продовжує їсти лазанью.

-Скоро повернуся, коханий,- залишаючи його на одинці з вечерею, проходжу повз великий зал, де біля бару випадково потрапляю в невеличку халепу.

-Ой, вибачте, не розумію як так вийшло,- намагається дівчина  салфетками витирати з мого одягу червоне вино та лише одне і теж промовляти,- Вибач, вибач я така незграбна.

-Та з ким не буває,- до нас підбігає офіціант, бо побачила що в нас стався не дуже добрий інцидент. Ми випадково зіткнулися з дівчиною та так вийшло, що вона змогла перечепитися та облити моє вбрання вином.

-Ой, лишенько. Вам чимось допомогти?,- кидає на мене юна дівчина в уніформі та занепокоєним виглядом.

-Так. Якщо можна трішки горілки з сіллю та місце де можна, щоб я могла себе привести до ладу.

-Горілку? Чим воно допоможе?

-І ще раз вибачте. Так не зручно виходить. Давайте я вам краще викличу таксі та оплачу хімчистку,- намагається допомогти мені дівчина через яке це все сталося.

-Ні не варто, зі мною все добре,- відповідаю їй, потім дивлюся на офіціантку, щоб відповісти на її запитання, -Плями червоного вина, гарно виводить спирт тому мені негайно потрібно спирт щоб можна врятувати мій одяг.

-Добре-добре, ви проходьте до вбиральні я зараз все вам принесу.
 

Офіціантка дійсно зʼявилася вбиральні за лічені хвилини. Я встигла зняти з себе топ, бо він найбільше постраждав не так як штани. На штанах були десь не десь плями від вина, хоч біля ременя та карману було добряче видно залито. Радує, що в мене був піджак, який я попросила принести офіціантку з мого стільця. Я одягнула його та оскільки він в мене без гудзиків та дуже вільний. Прийшлось вигадати щось незвичне та ж не піду з розстібнутим піджаком та показувати своїм ліфчиком до зали. Передніми кінцями піджаку огорнула своє тіло приховуючи свою нижню білизну та затягнувши знявшим ременем з штанів посередині, щоб хоч якось виправити ситуацію так, щоб піджак не розкрився.

Вийшла так з кабінки туалету та дивлюся в дзеркало. В принципі непогано дивиться та приховує недоліки крапель червоного вина. Намагаюся під краном спиртом відтерти топ від плям, але не дуже в цьому виходить. Навіть гаряча вода в цьому теж не допомагає. На це все заходить до вбиральні дівчина. Я її одразу впізнала. Це була дівчина, яка винувата  в цій ситуації. Адже вона в мене врізалася з тим клятим бокалом вина. Вона проходить повз мене та зупиняється поряд, займає вільне місце біля раковини з дзеркалом. Спокійно дістає з сумочки свою помаду та малює червоні вуста в ярко червоний колір.

-Люблю перемагати та виглядати сильнішою,- невідривно милується та каже дівчина в дзеркало. Від її слів я нічого не розумію, що вона хоче цим сказати та продовжую врятувати свою річ, а вона кидає на мене свій погляд в дзеркалі та продовжує поправляти своє гарно укладене біляве волосся,- Ти справді така наївна чи прикидаєшся?

-Перепрошую, що ви сказали?,- нічого не розумію, тільки-но в залі вона так страшенно вибачалася, що мені було ніяково. А тепер вона так несподівано зі мною говорить.

-Кажу до тебе, що ти наївна дурочка,- залишає на себе любуватися та підходить до мене ближче, майже впритул де я встигаю розвернутись до неї обличчям,- Ти себе взагалі бачила? Ні гарного, ні зацікавленого в тобі ні-чо-го. Одне суцільне розчарування.

-Дивіться, будь ласка, за своїм язиком,- намагаюся приховати своє розчарування та стримую емоції,- Що ви собі позволяєте?

-Запамʼятай,- схоплює мене злегка за волосся позаду своєю рукою та тягне вниз, біль неприємна та не можу дотягнутися до її руки, щоб відсторонити її руку,- Він мій! Вважай це попередження!

-Відпусти мене, ненормальна!,- намагаюся хоч трохи відсторонитися від неї, а вона сильніше тягне моє волосся до низу, від цього стає ще більш болюче,- Я не розумію про що ви! Відпустіть, негайно мене!

-Павло мій наречений, а ти в його житті ніхто,- все ж таки відпускає мене та продовжує  рукаю поправляти з мого обличчя волосся, а від почутого я втратила можливість говорити,- Скоро він на грається з тобою та покине такий непотріб.

-Я вам не вірю,- схоплю її за руку, якою вона проводила по моєму підборідді та продовжую споглядати їй в очі стримуючи свої сльози.

-Хочеш вір, а хочеш ні. Але я кажу все як є. Вважай зараз для тебе це попередження,- вириває з моєї руки свою,- Йому не потрібне таке нікчемне створіння як ти. А якщо ти думаєш через його ліжко зробити собі карʼєру, то я тебе розчарую,- поправляє мені комірець на піджаку та проходить до дверей виходу. На останок встигає мені ще ляпнути,- Наївна дурепо, цього точно не-бу-де. Ти навіть не надійся на підвищення.

-Та хто ти така?,- кричу їй в слід від роздратування, а вона лише сміється та виходить з кімнати. Залишає мене саму зі своїми розбитими думками,- Дідько! Що це взагалі було?,- зривається з моїх вуст, а гнів і розпач не можу стримати. Вона сказала наречений? Мені не почулось?

Опановую свої нестримні емоції та дивлячись в дзеркало витираю свої сльози. Добре, що до вбиральні ніхто більше не заходить. Я поправляю макіяж салфетками, щоб не було помітно наслідків від чорної туші. Забираю з собою одяг, який все ж таки не змогла врятувати. Збираюся зі своїми силами та неймовірним бажанням втекти звідси куди подалі. Особливо від цієї навіженої, що випадково зустріла тут. Виходжу з вбиральні та все ж таки прямую до свого столику де мене зачекався очікувати Павло. Але помічаю краєм ока, що ця нестерпна жінка з вбиральні все ще тут та знаходиться неподалік від нашого столика. Сидить з гарно вишуканим чоловіком, який не відводить ніяк від неї погляду. Від цього я набираюсь ще більше сили, щоб не показувати свою слабкість та намагаюся поводити себе природньо.