Читати книгу - "Смілла та її відчуття снігу"

І він підморгує мені.

Його звуть Бірґо Ландер. Він механіків друг. Він власник і директор своєї ж судноплавної компанії. Його виховання проходило в усіх данських виправних установах, він сирота, багатий, вільний від докорів сумління, страждає на дисграфію ще більшою мірою, ніж механік, він п’є, має пристрасть до азартних ігор, у нього така зовнішність, що він міг би їздити за дитячим квитком у громадському транспорті, але це йому ні до чого, позаяк у нього є зроблений на індивідуальне замовлення «ягуар».

Дещо з цього я і вся Данія знаємо з журналів та газет. Решту мені дорогою сюди розповів механік.

Бірґо Ландер обома руками бере руку механіка. Він нічого не говорить, але дивиться на нього так, ніби знову знайшов давним-давно зниклого старшого брата. Потім ми сідаємо. Механік відсовує свій стілець трохи назад, виходячи з розмови. Пояснювати мушу я.

— Якщо я хочу найняти судно водотоннажністю приблизно чотири тисячі тонн, щоб перевезти вантаж, про який я не хочу нікому нічого говорити, до місця, про яке я теж не хочу нічого повідомляти, як мені поводитись? І якщо я вже в процесі пошуків, чи може хтось сторонній відстежити мої спроби?

Він підводиться. На ньому ковбойські чоботи з високими каблуками. Вони не набагато додають йому зросту. З шафи на стіні він дістає літрову пляшку прозорої фруктової горілки. Ми з механіком відмовляємося. Він наливає собі горілки у високий циліндричний кухоль для води.

По всій кімнаті поширюється запах свіжих груш. Він надпиває. Сім разів поспіль. Потім дивиться на мене, щоб перевірити, чи справило це на мене враження.

— Я п’яний з десятої ранку, — каже він. — І в мене є на це гроші.

Очі у нього каламутні, але голос ясний.

— Якби ти спробувала знайти судно, то сторонній міг би тебе виявити. Але тільки якби він дружив із судновим маклером. Ти, люба моя, тепер дружиш.

Якоюсь мірою мені він уже подобається. Покинута дитина, яка ніколи не вміла поводитись і в якої, власне, й не виникало бажання навчитися цього.

У шухляді столу він знаходить тисячокроновий папірець і кладе його на стіл.

— Усе має лицьовий бік і зворотний. Звичайно вони однакового розміру.

Він ласкаво повертає купюру.

— Але в судноплавній справі все так хитро влаштовано; що зворотний бік значно більший від лицьового.

Він різко змахує рукою.

— Лицьовий бік — це контора в дорогому районі. Це все те червоне дерево і ті анфілади кімнат, через які ви пройшли дорогою сюди.

Він постукує себе по голові, на якій росте рідке волосся.

— Зворотний бік, він тут. Судно не «наймають», моя люба. Судно фрахтують. У судновласника. Укладається контракт. У такому контракті є лицьовий бік, який, — якщо щось буде не гаразд, — може бути поданий до Морського торгового суду. На цьому лицьовому боці написано, куди пливе судно і що воно везе.

Він відсьорбує горілку.

— Але ж ти не хочеш нічого повідомляти про місце призначення і вантажі. Тому ти просиш зробити контракт, де замість пункту призначення буде написано — «По всьому світу», а замість характеристики вантажу — «Без опису». Це бажання засмутить будь-якого судновласника. Судна — це все одно що діти. Хочеться знати, де вони граються. Хочеться, щоб вони не потрапили в погану компанію. Але немає такого горя, від якого не можна було б відкупитися. Тому ти пропонуєш, щоб було розроблено так зване sideletter — доповнення до контракту. У данській судноплавній практиці суцільні доповнення до контрактів. Майже всі данські судноплавні компанії останні п’ятнадцять років возили вугілля з Південної Африки і зброю на Близький Схід. Хоча це й суперечить законодавству. Це вимагає метрових доповнень до контрактів. І їх не треба подавати до Морського торгового суду. Вони так само чутливі до світла, як і непроявлена фотоплівка. Таке доповнення ти і просиш скласти. Там написано, що ти виплатиш судноплавній компанії свого роду премію за те, щоб вона і далі продовжувала бути делікатною панночкою, яка нічого не розбовкує. Давай зіграємо у гру. Припустімо, що я судновласник, у якого ти хочеш зафрахтувати судно. Дев’яносто вісім відсотків усіх операцій у цій сфері проходять віч-на-віч. І зараз ти розповіси дядькові Бірґо віч-на-віч, куди ж насправді має вирушити твій кораблик.

— До західного узбережжя Гренландії.

— Це ускладнить ситуацію для того, хто хоче зафрахтувати судно, і полегшить завдання тому, хто хоче простежити за цією справою. Щоб здійснювати рейси до Гренландії, судно має бути льодового класу. Судновий нагляд у Данії вимагає, щоб усі судна проходили перевірку відповідності класу раз на чотири роки відносно корпусу і раз на рік щодо устаткування і машин. Якщо судно не пройде перевірки, то воно взагалі не вийде в море. З минулого року встановлені вимоги, щоб для плавання до. Гренландії судно мало подвійне днище й подвійні борти.

— А команда?

— Звичайне судно фрахтують з командою. Коли ні — звертаються до однієї з міжнародних фірм, які нічим іншим не займаються, — лише укомплектовують судна командою. Але в цьому конкретному випадку, швидше за все, виберуть «bare boat charter». Тобто буде найнято судно, і нічого іншого. Тоді спочатку знаходять капітана. Це має бути особливий чоловік, якого можна відвести вбік і, наповнивши келихи, розповісти йому, що його зарплата в цьому випадку буде дещо вища, ніж звичайно. В обмін на це знадобиться весь його такт і делікатність. Разом з ним знаходять решту команди. Для судна водотоннажністю чотири тисячі тонн вона складатиметься з одинадцяти-дванадцяти чоловік.

Тут я змушена звернутися до нього з проханням. Просити завжди важко.

— Коли б якийсь клієнт намагався зондувати ґрунт, щоб знайти таке судно і такого капітана, міг би ти про це дізнатися, дядьку Ландере?

Він сумно дивиться на мене:

— Заголовок угорі, на першій сторінці, що відображає все, що відбувається в цій галузі, свідчить: All negotiations whatsoever to be kept strictly private and confidential.[13] Судноплавство — одна з найконфіденційніших галузей у світі.

Він урочисто піднімає свій кухоль. І підморгує мені:

— Але для тебе, моя крихітко, я піду на крайнощі.

Він дивиться на механіка, а потім на мене.

— Якщо я можу тебе так називати?

— Ти можеш, — кажу я, — називай мене так, як тобі прийде у твою зморщену голівку.

Він моргає. Він так одвик отримувати відсіч,