Читати книгу - "Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра"

– Все вірно. На місці трагедії знайшли наші тіла, а ще слід від прокляття. Пам'ятаєш легенду?

– Я вважала, що те прокляття і вбило їх. 

– Ні, то було іншого роду прокляття. Хочеш вір, а хочеш ні, але саме я багато років тому засвоїв це королівство разом зі своїм братом Грейманом. І цей замок збудований за нашими з ним ескізами і просякнуий нашою братською магією. Потім, в нашому житті з'явилася Вальмірія. І я розповім тобі те, чого немає в легендах. Спочатку, Грейман привів Вальмірію як свою кохану дівчину та познайомив нас, а далі… Далі я зробив свій перший недобрий вчинок – відбив дівчину у брата. І він навіть змирився з цим та прийняв її як свою королеву. Кохання затьмарило мені очі. Я нікого крім неї не бачив і нікого не слухав. Тому, власноруч стратив свою довірену людину, що першим розповів мені про невірність королеви Вальмірії. Я не вірив у це, допоки сам не застукав їх у бібліотеці за пристрасним поцілунком. Я збожеволів. Біль розбитого серця розірвала мене на шматки. І щоб не повбивати їх, я вигнав матір моїх дітей і свого брата геть із замку та запевнив, що окрім жебракування, їх нічого хорошого в житті не чекає. Але вони змогли зібрати навколо себе повстанців і невдоволених підданих. Я тоді останнім часом був жахливим правителем і дійсно робив непростимі помилки, що призвело до смути в королівстві. А потім… потім я хотів просто сховати наших дітей і єдине надійне місце було в печері, де довгий час жив Віллорський Жрець. Перемогти самотужки мене Вальмірія не могла, тому коли вона перенеслася до печер, то задіяла Чисту силу. Це зараз, через роки, я вже розумію що саме то було. Тоді ж, я не розумів і не знав про цю магію нічого, а звідки дізналась про неї Вальмірія я і досі не знаю. Вона жбурнула в мене закляття підпитане Чистою силою, а я спробував його відбити, але воно було дуже потужним і зрикошетило на наших дітей і Жреця, що їх захищав у віддалені печери. Все сталося так швидко, так миттєво і назад дороги не було. Вони, всі троє, були мертвими. Але часу на усвідомлення скоєного нам не дали. Прямо в печері з'явився бог, провідником якого був той жрець. Він забрав його тіло а нас з Вальмірією покарав страшним прокляттям вічного духа. В ту ж хвилину ми покинули свої тіла…

– Вічність… хіба це погано? – тихо промовила я. Він був правий. В таке дуже важко повірити.

– Погано Ді. Коли ти мусиш щоразу позбавляти когось душі і життя, це дуже погано. Ми з Вальмірією стали сутностями, яким постійно треба заселятися у чужі тіла. Зазвичай, ще у дитячі і не захищені тіла та проживати чуже життя до самої смерті а потім знову шукати нове тіло і знову проживати болючий момент смерті. Я не маю вибору Ді. Спочатку я намагався не вселятись ні в кого, але через якийсь час мене просто затягує в найблище не захищене тіло дитини. Тому згодом я почав обирати хворих дітей, але тоді моя смерть наступала надто швидко і мені знову і знову доводилось позбавляти когось права на життя. 

– Так, це не дуже радісна вічність, – якось заторможено промовила я. Як в таке повірити, але це ж Моно розповідає і тут мене осінило. – Мо…но… Норман Моррель!

– Так, я в цьому житті чомусь вирішив вигадати собі саме таке прізвисько.

– Почекай. Я читала про прокляття ще коли мріяла про помсту Фрідріху. Там же завжди має бути умова, за якої прокляття втрачає свою силу. Щось типу: " І якщо ти зробиш те і те" або ""Коли зорі зійдуться так і так" чи щось таке. Має бути якась  умова, за якої прокляття анулюється. Без цього ніяк, – затараторила я. Бо дійсно колись всерйоз цікавилась цією темою, але коли зрозуміла, що Фрідріх буде мати хоч якийсь шанс на спасіння, то відмовилась від цієї ідеї.

– І в нашому випадку є певна умова та вона просто нереальна Ді... І зараз не про це треба думати, а про те, як зупинити Вальмірію. Я не можу її відчувати, коли вона в тілі людини. Тільки коли вона виходить з нього. Ми можемо не надовго покидати тіло і я намагався весь цей час віднайти її у світі сутностей, а сьогодні…

– В…ва.. Валь-мі-рі-яяя, – це був голос Яшки. Мені не здалося, це точно він говорив. Ми з Моно підбігли до них зі Жрецем і в нерозумінні дивилися на, як і раніше, несвідомого Яшку з закритими очима.

– Що відбувається? Я ж точно чула…

– Ти не зійшла з розуму, попри все тут почуте, – заспокоїв мене Жрець. – Це справді був Яшка. Я нарешті привів його до себе. Це був довгий і не простий шлях для нього, тому він деякий час ще буде спати. Але тепер це вже буде звичайний сон. Та є те, що тобі треба знати Адалін. Коли ви Називали ім'я Вальмірія, його свідомість збуджувалась і коли він дійшов до себе, то зміг нарешті показати мені дещо. Те, через що мало не загинув та вимушений був блукати довгий час в пустелі несвідомості, – спокійно і якось монотонно розповідав Жрець. А я так хотіла прискорити його, щоб він якомога швидше розкрив нам, що ж він там побачив такого. Терпіння моє лопало, а нерви були максимально натягнуті. Напруження зростало, а Жрець все тягнув з основним розкиттям правди. Хотілося його як слід взяти за шкибарки і труснути декілька разів зі словами " Та говори вже скоріше, що ти нудиш і тягнеш як черепаха!!!!"

– Яшка став свідком розмови Вальмірії з Саврогом, – нарешті розповів Жрець.

  А я тепер зовсім перестала щось розуміти.