Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона"

Глава 53

Я сиділа тоді поруч з ним і уявляла, як я проводжу операцію, як зшиваю кожен судин.

Ось воно! Мої нутрощі немов вогнем обпекло, а серце забилося швидше!

Прибрала руки від рани, розкрила її. Набравши в легкі побільше повітря, почала уявляти як зупиняється кров, як пошкоджені тканини з'єднуються...

І на моїх очах почало відбуватися диво! Варто було мені тільки подумати, а розірвані кінці вже тягнулися один до одного.

- Ваааа! - протягнув Ванька з захопленням.

У мене все вийшло, спочатку з'єдналися пошкоджені органи, і кров побігла по судинах, а після і краю рани почали відновлюватися, зростаючись.

Від пережитих неймовірних відчуттів, навіть розплакалася.

- Ванька! - проговорила тихо, хотіла сказати: «Дивись, я змогла!»

Але більше не додала ні слова. Вони були зараз зайвими. Рана на очах стала рожевою, а після і зовсім затягнулася.

У той момент, коли я хотіла вже розслабитися, і оглянути Дракона на предмет інших поранень, мене несподівано накрило хвилею спогадів. Вони накочували немов цунамі, змітаючи на своєму шляху мою нерішучість і сумніви... Я згадала! Я все згадала!

Від великої кількості інформації, що в одну мить на мене звалилася, перебувала, немов у невагомості, насилу розуміючи, де я і хто. Перед очима, немов кадри зі стрічки фільму, що швидко прокручується, миготіли події, обличчя, слова... Неймовірний коктейль почуттів і емоцій норовив поглинути мене цілком.

- Світлано! - зворушив за плече Ванька, вириваючи мене з шаленого світу спогадів, що навалилися разом.

Я перевела на нього погляд, але нічого перед собою не бачила.

- З тобою все гаразд? - запитав брат, схвильовано заглядаючи в очі. - Що, почалася віддача від магії?

- А? - погано вловила я сенс його слів, і насилу ворочаючи язиком, немов п'яна, видала. - Вань, я все згадала!

- Справді? - Перепитав він так радісно, немов я олімпіаду виграла.

- Ага, - кивнула невпевнено. - І те, як ми з тобою сюди потрапили, і палац, і принців, навіть твою Аіру...

- Лялька! - Обійняв він мене несподівано так міцно, що здається, навіть кістки затріщали. - Це ж чудово!

- Задушиш! - стукнула йому в плече. Братець тут же відпустив і я вже спокійніше додала. - Треба перевірити, чи немає у принца інших поранень.

На якийсь час загубився зв'язок з дійсністю, а зараз, повернувшись, зметикувала, що у нас немає часу просто базікати. Дракон все ще без свідомості, та й вороги можуть повернутися.

Оглянувши принца, виявили ще кілька рваних ран, їх процес зцілення пройшов тепер набагато швидше і простіше. Тільки одяг Його Високості ми з Ванькою зіпсували ґрунтовно. Коли прокинеться, йому нема в чому буде далі подорожувати.

- Вань, треба буде роздобути йому одяг, - проговорила я, сяк-так з'єднуючи краї рубахи, що ми розпороли.

- Можна з убитих зняти, - вніс пропозицію братець, і його самого відразливо пересмикнуло від перспективи здирати ганчірки з мертвих.

- Не думаю, що я на таке здатна, - відповіла йому. - Та й ти явно не гориш бажанням.

Глянувши на поле битви з понівеченими тілами, знову зробилося моторошно.

- Може, там є ще живі, - видала нещасно.

Все-таки я лікар, і для мене не повинно мати значення свій переді мною або ворог. Постаратися врятувати треба в будь-якому випадку.

- І що- Раптом зло перепитав братець. - Лікувати підеш?

- Ваня, я медик, і для мене не важливо... - не встигла я продовжити, як він схопився і гнівно заявив:

- Лялька, ми зараз не в нашому цивілізованому світі, прийди вже в себе. Зцілиш ти його, а він підніметься і тебе ж вб'є. Це варвари! Хіба не бачила, які вони божевільні, пруть напролом, не зупиняє їх навіть сотні мертвих.

- Гаразд, не шуми, - почала я примирливо. - Просто не можна ж так їх залишити, люди все-таки.

- Скоро за ними свої повернутися, нам треба до того моменту бути якомога далі звідси.

Не стала з братом більше сперечатися. Він краще мене про все знає.

- А ти ніде не поранений? За занепокоєнням про принца, я навіть не подумала про те, що і з ним може щось трапиться.

- Ні, - протягнув Іван з гордістю. – Мені щастить!

- Да уж, пощастило! - не погодилася я, але на душі стало спокійніше. - Пам'ятаю, з якою раною тебе в лікарню принесли. Якби не я...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно