Читати книгу - "Кінець Жовтого дива"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я витер руки об рушник, що висів на цвяшку, витяг з кишені зелену грудку наркотика, розкришив його, вкинув у казан і поволі спустився східцями униз.
Ну й банкет тут був! Ну й веремія! Усі голубчики на місці, усі тепленькі: мабуть, «офіційна частина» поважного товариства вже відбулася. Деякі сиділи в майках (у підземеллі було таки досить душно), деякі порозлягалися на курпачі, виставивши перед собою пляшку коньяку і квітчасту піалу: пий — не хочу. Посеред кола павичем пливе наш батир-кукурудзник: поводить жирними плечима, виляє стегнами, кокетливо кланяється п'яницям, а ті співають, гучно плещучи в такт:
Ех, життя летить, дивись! Так побільше благ урви, Пий, гуляй і веселись, Без трудів, турбот живи!
Товстунець плескав у долоні неохоче та й підспівував якось мляво, ніби навіть стомлено. Інколи обережно торкав щелепу, як людина з хворим зубом. Муталь-бандюга так старався, ніби хтось пообіцяв йому премію, якщо буде плескати і співати голосніше за всіх. Директор клаптикового магазину впав у такий екстаз, що забув підспівувати, тільки зіпав ротом і щосили аплодував кукурудзникові, ніби всесвітньовідомому акторові. Ариф-спекулянт вів пісню, приплющивши очі, розхитуючись з боку в бік і виводячи вище й вище. Інші вторили йому:
Ех, на всю котушку живи, бек! Ех, добра побільше урви, мій бек, Скачеш ти на білім коні удачі, Будь господарем завжди, мій бек!
— Будь здоровий, Бадраче!
— Ох і мастак ти, виявляється, на ці штучки!
— Кращий за будь-яку танцюристку! — почулися схвальні голоси.
А Саллабадрак уже зморився неабияк: раз похитнувся і замалим не розпластався на підлозі, але втримався, підійшов до Аббасова, схопив його за руку.
— Вставайте, вчителю, ваша черга!
— Так-так, не ухиляйтеся, Адиле-ака!
— Не відпускай, Бадраче, доки не примусиш його затанцювати! — знову залунали п'яні вигуки.
Я думав, що «пан директор» відмовиться, але він слухняно підвівся, широко розкинув руки, наче ворон, що приготувався злетіти, крила, і попросив:
— Згода, тільки заспівайте для мене «Мою темноволосу».
Ох, на очі впали, розкрутились Темні мої кучері-волосся. Ох, які лиш тільки та звалились На голівоньку мою біди-злигодні, –
з п'яним надривом завів Ариф-спекулянт…
— Так, недарма ми обрали тебе проводирем! — загукали присутні. Аббасов зробив останнє коло й сів на місце. Він важко дихав.
— Муталю!
— Слухаю вас, напутнику!
— Наповни чаші, братику, вип'ємо. Сьогодні найщасливіший мій день. Я завдав своєму ворогові ще одного удару!
«Чаші» — гранчасті склянки, піали, чашечки наповнилися вмить.
Безладну застольну розмову припинив атаман, щоб зібрати в усіх підлеглих належну плату. Із загальної купи грошей сяку-таку частку він кинув Муталю та Саллабадраку, решту запхав до портфеля. Одночасно вичитав спекулянтові за те, що той досі не розпродав на товчку завезений товар. При цьому сказав, що треба організувати аварію неподалік від лавки, що торгує дитячими колясками, — це має на певний час відволікти увагу автоінспекції, яка розташувалася поблизу.
— Це ви добряче придумали, вчителю! Організуємо, — пообіцяв спекулянт, притуливши руку до серця.
— Машину, яку треба угробити, я сам дістану, — пообіцяв Муталь.
У розмову встряли товстунець і директор клаптикового магазину: вони сказали, що торгівля тепер дуже жвава і не завадило б підкинути їм ще трохи соломи. Тим часом з'явилася як з-під землі баба-яга.
— Шурпа готова! — оголосила вона. — Допоможіть принести.
За хвилину палван-кукурудзник і Муталь унесли до підземелля величезну тацю, на якій височіла гора варених курчат. А ще за мить стало чути тріск молоденьких кісточок, смачне плямкання, вдоволене мурчання.
— Муталю! — крикнув Адил Аббасов, гикнувши.
— Наказуйте, напутнику!
— Налиймо бокали вщерть. Сьогодні я щасливий.
— Якщо щасливі ви, хазяїне, щасливі й ми! — докинув гендляр.
— Якби не ви, всі ми давно гнили б у в'язниці, — улесливо додав завідуючий клаптиковим магазином.
— Доки я живий — не бійтеся нічого! — тицьнув кудись Адил Аббасов указівним пальцем, наче револьвером. — Я всі закони обійду. Обехеес? Та він сам мене боїться. Головне, я паралізував його серце, й тепер незабаром їх усіх там розженуть. Так, ми ще поживемо на всю губу, еге ж, Муталю?
— Ваша правда, хазяїне, ще й яка правда! Ми ще поводимо їх за носа.
— А мені… мені чогось щоночі сниться начальник обехеес, — плаксиво зізнався Ариф-гендляр.
— І мені, — промимрив клаптиковий зав. — І зараз він наче стоїть перед очима… І голова крутиться… усе крутиться…
Анаша, здається, почала діяти: ці слова потонули у різноголосому ідіотському реготі присутніх:
— Хі-хі-хі! Ха-ха-ха! Хо-хо-хо!
Я вирішив не марнувати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець Жовтого дива», після закриття браузера.