Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

як належне. Ви ж бачили в цьому подвиг. Та чимдалі, тем менше вас влаштовувало подібне ставлення, — Клим потер підборіддя. — Частково це пояснює вашу тиху ненависть до росіян, котрі зрадили вас, використали й кинули. Проте зовсім поки не дає підказок, чому ви вбили Божену. Ви ж убили її, Навотний? Нікого поруч. Ми вдвох, кажіть прямо.

— Убив, — почулося у відповідь. — І після ваших слів зробив би це знову.

— Буде угода? Зізнання в обмін на доказ? За умови, що пані Уляну ви не зачепите.

— Я перестану нею опікуватися. Сьогодні вона вмерла для мене. А далі хай живе, як може.

— Знаєте, для неї відсутність вас поруч стане чи не найбільшим щастям за останній час. Отже, ви вбили Божену. За що?

— Пора здогадатися, Кошовий. Починаю сумніватися у вашій проникливості.

— Вважайте мене дурнем. Мотив.

Навотний відповів не відразу.

— Ви праві. Я прийшов до Божени по допомогу. Так, по старій пам'яті. В нас були короткі стосунки, та й ті вона завела з корисних міркувань. Я знав, хто вона. Так сталося, що з Платовим вона познайомилася в мене на очах. І я побачив та відчув себе на його місці. Той, над ким вона не працювала, нічого подібного не переживав. Тому паралелей не проведе. Манера вербовки подібна. Не мав жодних сумнівів, що капітан попався. Коли так, Божена діє за завданням. І це вже явно не поліція. Тим більше — не жандармерія.

— Запідозрили шпигунку?

— Не міг дати гарантію. Божена могла використовувати свої навички в побуті, для себе. Тільки навряд цього разу. Вона азартна й авантюрна. Гра — але завдання.

— Ви не пішли з цим до контррозвідки?

— Не бачив потреби. Практичної користі для себе. Вже зрозумів: жодних преференцій для себе не виторгую. Ніби так і треба. Сухо подякують. Все.

— А, ви хотіли для себе і таких, як ви, особливого статусу? Замість нього вам вказали справжнє місце. Обслуга, слухняні виконавці волі влади, на прихід якої ви так довго чекали і наближали. Розчарування, Навотний, ох, Яке розчарування. Ви через це вбили Божену? Вимістили злобу, вважали причиною своїх нинішніх бід?

Велетень заклав руки за спину й почав походжати, мов гімназійний професор під час лекції. Зараз він говорив уже не до Клима — до себе. А Кошовий стояв, ніби випадковий слухач. Здалося, він перестав існувати для Навотного.

— Вам ніколи не зрозуміти, що мною рухало. Часом сам себе не годен зрозуміти й пояснити власні наміри. Мені закортіло значити більше, ніж тепер. Хоча б у власних очах. Тому, ви вгадали, якось справді прийшов до Божени й запропонував свої послуги. Спершу вона зробила великі наївні очі, як завжди вміла. Мовляв, знати не знає, про що мова. Гаразд, кажу, нехай так. Ти нічого не знаєш, але ми забуваємо давні чвари й починаємо разом робити щось на користь нашої держави, задля цісаря. Вона відчувала щирість, бо сама грала багато ролей за свою кар'єру агента. Тож вдалося переконати її в щирості моїх намірів. Я й сам собі повірив. Дуже розчарувався в росіянах, вважаючи себе одним із них, та захотів реабілітуватися. Все міняється, люди насамперед, Ось логічне пояснення. Божена повірила.

— Ви хочете сказати, що працюєте на австрійську розвідку?

— Ні. Знаєте, Божені простіше, вона ідейна... була. Поняття працювати передбачає оплату праці. Грошову винагороду. Для неї кошти значили менше, ніж сам процес. Авантюристка. Можливо, це теж підштовхнуло її до того, аби ризикнути, довірившись мені. Нічого не вийшло, мені гонорар важить. Виявилося, мені нема чого продати розвідці. Я ж ніхто, можливості обмежує гуманітарна місія. Тобто, вони відсутні. Користі з такого агента, як молока від цапа.

Крутнувшись на підборі, Навотний націлив на Клима вказівний палець, ніби це було револьверне дуло.

— Вона сказала так, Кошовий. Ця дівка вирішила, що краща за мене, займає вищий статус. Шпигунка не найвищого калібру, й по всьому. Але вона дозволила собі насміятися з мене! — тепер він уже кричав, і бас ось-ось почне струшувати стіни. — Ти нічого не можеш! Так вона заявила, фактично плюнула в лице! І в душу, так! Бо в мене є душа! Не лише в таких, як ви чи вона!

Раптом Клима охопив дивний спокій.

М'язи розпружились, він перестав хвилюватися, більше не вдавав незворушність. Бо справді став таким. І вже не смикалося віко.

— Я читав про подібне. У дослідженнях того ж модного доктора Фройда. Біда панни Божени в тому, що вона або не тримала таких книжок у руках, або дійсно виявилась надто впевненою в собі. Чоловіків вивчила досить добре, мала до них підходи, це мені вже відомо. Аби їй ще знаття про ваші візити до лікаря Легейди... Хтозна, раптом вони б урятували їй життя.

— До чого тут...

— До всього! — Кошовий підніс голос, далі говорив, ніби забивав цвяхи. — Уляна повідала пані Магді, через що ви розсталися з її попередницею. Було все гаразд, поки ви не відчули себе зрадженим та впали в депресію. На чоловіків стреси впливають, почалися невдачі в ліжку. Ви перекладали провину на жінку, а та спересердя ляпнула: «Ти нічого не можеш!» Мала на увазі саме те, Навотний. Ось чому ви, мов навіжений, вбивали Божену вже мертву. Вона необережно сказала ту саму фразу. Мала на увазі не інтимні проблеми, ви ж не були коханцями. Але ж натиснула на болюче місце будь-якого чоловіка. І ви вдарили її підсвічником. Згори вниз. Отак.

Піднявши руку, Клим різко опустив її.

Хекнув при цьому.

Очі Навотного блиснули — вперше від його появи Кошовий побачив проблиск цікавості.

— Ви описали так, наче були там, невидимий. Все з'ясували?

— Про вбивство на Ринку — загалом так. Що вийшло з Платовим, теж відтворив. Напали, вдарили, оглушили, кулачиськами Бог наділив. Узяли його револьвер, приставили до голови. Вбили вдруге за короткий час, та все одно не холоднокровний душогуб. Втратили пильність, поклали шматок рецепту повз кишеню. Коли вже пішла ця розмова — його за що? Знав про вас та Божену?

Велетень гмикнув.

— Нічого він не знав. Дівка обкрутила, як має бути. Я прийшов до капітана відкрити йому очі.

— Для чого?

— Аби загнати його в глухий кут. Ну, як хтось дізнається, що офіцер генштабу виявився м'якушем у вправних шпигунських ручках. Думав, у нього не лишиться іншого виходу, як далі працювати на мене.