Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Гіркий смак рідини я одразу виплюнула тільки звільнили мою голову.

- Що за?!!…

- Ну ти й придурок, якщо вважаєш себе сильним чаклуном, - не втрималась я. – На мене твоя магія не діє. Як і твоє зілля.

- Це ми ще побачимо, – розлютився Наос.

- Давай. Перевір. Запитай, що я про тебе думаю. Так я і без стороннього втручання розповім. Ти самозакоханий виродок, який вважає себе центром всесвіту. Але це не так. Ти нікчемний хробак, який повзає під ногами. Тебе переступити, та йти далі, але ні. Ти повзаєш туди сюди, привертаючи до себе увагу. Увагу звісно привертаєш, але не ту на яку сподіваєшся. Дивишся на тебе й гадаєш, як би не забруднити взуття, твоїми розчавленим тільцем.

Суперечки ніколи не були моєю сильною сторону, а чітко пояснити, що відчуваю в момент емоційної нестабільності, ніколи не могла, тому моя голова народжувала дуже дивні алегорії.

- Закрий свій брудний рот! – закричав Санрей та спробував мене вдарити.

Марно. Піднявшись зі стільця, я з легкістю перехопила його руку, боляче стиснувши при цьому. Ще трохи й зламаю.

Суфо, до цього зображавши статую з парку, відмер та кинувся на поміч своєму другу. Але мене на так просто схопити. Люди дуже повільно рухаються на відміну від вампіра. Вчасно відійшла трохи в сторону, це дало змогу дати добрячого підсрачника, від якого голова полетів на підлогу. Приземлення було болячим, червона пика була тому доказом. Навіть емпатією не треба користуватися.

Двері без стуку відчинились вчасно, бо в кабінеті вимальовувалась справжня бійка, якою захопилась настільки, що не почула сварки за дверима.

- Я бачу вчасно тут з’явився, - оголосив Калрін Лавер в компанії з Тайдором Німідором.

Й нащо декан ельфа притягнув?

- Заборонене зілля, - понюхавши флакон виніс вирок пан Тайрод. – Нащо воно вам знадобилось?

- Тут я голова, і не мені перед тобою звітувати, - піднявшись на ноги гиркнув Суфо.

- Помиляєшся. Пані Ольше, звільніть пана Наоса, а то ще трохи й зламаєте йому руку.

Я слухняно виконала прохання. Санрей відчувши волю та зрозумівши, що при декані я не ризикну продовжити бійку повернув свою знахабнілість.

- Посадіть її в камеру! – голосно зажадав він.

- За що?! – одне питання, три голоси. Мій, декана та ельфа.

- За крадіжку з мого дома та за напад на голову магічної варти.

- А от зараз й розберемось, хто винен, а хто ні. Отже, пані Ольше я вас слухаю.

- Ці два мерзотники…

- Давайте все ж таки зберігати ввічливість, - перебив мене ельф.

- Буду намагатись, та не обіцяю. Отже, до мене підійшли на вулиці й заарештували за якусь крадіжку, - почала я розповідати. Мене іноді звісно перебивали, але Німідор одразу затикав їм роти, тому завершення розповіді не затяглось. - Через те, що зізнаватися було ні в чому, Наос намагався на мене навести якесь заклинання від якого добровільно мала б випила зілля. А потім я повинна в чомусь зізнатися, в чому саме, вони не говорили. Та на щастя, ні те, ні інше, на мене не подіяло.

- То що ти тепер скажеш? – звернувся Німідор до Суфо. – Що ви намагались повісити на дівчину? Ти догрався, Руперт, так що раджу говорити правду. З поста голови магічної варти тебе вже усунено. Так що злочинцем на цей час є ти. А твій друг - спільником.

- Без сторонніх. Я буду говорити без сторонніх.

- Замовкни, - погрозливо рикнув Наос.

- Як цікаво. Ята, дитинко, вийди за двері та поклич Сент Луя, він зі своїм загоном очікує на виклик.

- Далеко не уходьте. Хочу з вами ще поговорити, - додав похмурий Лавер.

- Добре, - погодилась я, навіть не образившись на “дитинку”.

Як і було сказано за дверима стояв загін перевертнів. Нолан багато про що хотів запитати, та на жаль не було часу ляси точити. В кабінеті хлопці були не довго, десь хвилини через три вивели Наоса в антимагічних кайданах. Чоловік опирався та лаявся, погрожуючи всім і вся.

- Ти за це ще пошкодуєш? – на прощання погрозив він мені.

- Вже шкодую. Навіть не уявляєш як, - відповіла я.

Залишившись на одинці, два охоронці, які були в кабінеті кудись поділись, я знайшла підвіконня недалеко від дверей та вмостилась очікувати декана. Більше хотілось постояти під дверима та підслухати, та ані звуку з кімнати не було чутно. Магія, щоб її.

***

Сидіти довелось досить довго, погрожуючи запізненням на роботу. Я навіть задрімати встигла, коли відчула знайомий запах. Повернувся Нолан і як завжди мовчки вставився на мене.

- Щось вдалось з’ясувати? – запитала я, щоб порушити цю неприємну тишу.

- Поки що не дуже. Санрей Наос сидить в камері та всім погрожує. А ти як?

- Вже майже заспокоїлась. Хоча вимушена зізнатися, бійка сподобалась. Так давно мріяла дати копняка голові варти. А ще це дозволило зрозуміти наскільки я сильніша за людей.

- Це натяк на те, що тепер можеш в ночі ходити сама?

- Ні. Це те, що не така вже я й беззахисна, як деякі вважають. А супровід. Твоя присутність мені приємна. Хоча ти й дивний. Може перевертні цього світу всі такі, то я схаменута?

- Та ні. Ти просто здаєшся дивакуватою, чим й привертаєш увагу.

Нолан посміхнувся. Дуже рідкісне явище.

Розмову довелось закінчити. Двері в кабінет відкрилися випускаючи на волю чимось дуже задоволеного Німідора.

- Сент Луй. Офіційно, поки не знайдуть нового голову, цю посаду займаєш ти. Зрозуміло? – ощасливив перевертня Тайрод.

- Так, - погодився Нолан, хоча скоріше він не до кінця усвідомив чим це йому загрожує.

- Тоді пішли за мною, відведемо цього красеня в камеру для подальшого розслідування. Калрін, пані Ольше, до побачення.

- До побачення, - попрощались ми з деканом та пішли з Вежі.

На виході на мене очікував цілий натовп. Окрім Улли з Філом тут також були присутні Фіона, Ванда та Олдрі. На мене налетіли наче смерч, ледь на ногах втрималась. На питання ж навіть відповідати не встигала, як задавалось наступне.

- Завтра поспілкуєтесь, - врятував мене Лавер, та майже за руку потяг в бік школи.

Що за дурна звичка хапати