Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

– Що?... – запитав Ярош повільно, нахиляючись вперед, аби розгледіти тварину краще. 

Нозері натомість схилив голову, а потім його губи скривилися у посмішці. А ще за мить він хрипко розсміявся. 

– Ну, перший крок до викладацтва ти успішно подолала, – сказав він. – Сподіваюсь, ти з нею пішла на заняття? 

Я відкинула волосся назад і підняла підборіддя. 

– Звісно ж. 

Гроза вилізла майже повністю мені на голову, а після цього по лівій руці сповзла на стіл і скрутилася клубочком у невеликому острівці світла. 

– Гм… – глитнув Ярош, подивляючись на мене невпевнено. – І ти вже знаєш, хто це все зробив? 

Я розуміла його боязкість, і тому не збиралася розчаровувати. 

– Звісно ж, – і кинула на нього такий спопеляючий погляд, що сумнівів не лишалося – завинив один з його студентів. 

Ярош важко зітхнув, прикриваючи очі, але й не намагаючись сперечатися. 

– З ким я маю розібратися? – тільки й запитав він стоїчно. Я й не уявляла, як часто йому доводиться говорити ці слова. 

– Дякую, але я впораюсь сама, – я навіть не намагалася втримати хижу посмішку та клацання кулаків, і ректор підняв на мене здивовані очі. Від Нозері поряд почувся легенький смішок, і мені здалося, що він був трохи тепліший від попередніх. 

– Гаразд, – протягнув Верес, та за мить додав. – Тільки все ж не вбивай їх. І бажано поверни з усіма кінцівками. 

Я милостиво кивнула. 

– То нащо ви сюди прийшли? Невже й правда тільки потеревенити? 

Нозері похитав головою, а Ярош тим часом нахилився до стола, й справді шукаючи чайник. Я вже помітила цю його здібність відчувати себе як вдома у будь-якому місці, але ще не знала, як на це реагувати. 

Пара почала здійматися над носиком посудини всього за кілька митей після доторку Ярошевої долоні, і я завмерла на мить, дивуючись його силі. Нозері тільки відвів очі, водночас закочуючи їх на ці хвастощі. 

– На жаль, не тільки, – відповів Ярош, розливаючи трав’яний настій по чашках. – Я обіцяв тобі пояснення щодо вбивств – і ось настав час.