Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сорок Третій задоволено усміхнувся. Якщо хлопці відгадували подію, яку він зобразив, це означало, що він точно передав те, що прочитав. Іншими словами, кожен відгаданий малюнок – це прихований йому комплімент.
- А це там на задньому фоні вежі Ксерону? - запитав Двадцять Сьомий.
Восьмий підвівся, щоб краще розглянути. Точно, там заборажені вежі, які на верхівці розширювалися. Намальовано все було так, що задній фон виглядав трохи розмитим або ж в тумані. Восьмий засмутився, що не помітив одразу таку важливу деталь.
- Тоді... - Двадцять Сьомий повернувся до Восьмого. - ризикну припустити, що та величезна людина — Максуд.
Восьмий відкрив рота. Обидва хлопчики повернулися до Сорок Третього.
- Все вірно. Третя глобальна. Битва за Ксерон. Максуд здобуває переконливу перемогу.
- І за одну ніч винищує сотні тисяч амаліонів у всьому світі. Що по суті неможливо. Але так хочеться у це вірити. - сів на місце Восьмий.
Так, до завершення опису подій Третьої війни вони ставилися скептично. Але Барнабас був іншої думки. Він не знав, як, але вірив у цю історію. Поступово такою ж вірою перейнявся і Сорок Третій. Спочатку він взагалі не дуже хотів читати про війну, де люди так вихвалялися. Особливо коли співають такі дифірамби цьому самому Максуду. Адже про таємничого славетного воїна не вдалося більше знайти жодної інформації ні до цієї битви, ні після. Але мудрий Барнабас вказав йому на кілька речей. Він поставив лише кілька запитань і Сорок Третій змінив думку. Вчитель запитав, скільки імен драйтлів вказано в описах битв того часу? Скільки імен амаліонів? Химерниць, чемпіонів? Скільки? Жодного. І лише одне ім'я фігурувало у стародавніх хроніках. Максуд. Барнабас стверджував, що йому доводилося читати книги, в яких він неодноразово зустрічав його ім'я. І в Третій глобальній війні та в дрібніших інших. На жаль, неможливо було вибудувати точний хронологічний порядок через мізерні уривки інформації, що обросли міфами та легендами. Це відбулося так давно, що деякі вчені сумніваються, чи було таке взагалі. І лише останні розкопки доводять, що місця деяких битв реально існували. Ця тема дуже цікавила Сорок Третього. Він знав, що Ксерону більше не існує. І ніхто точно не визначив навіть місце, де стояло таке величне місто. Сорок Третій дуже хотів побувати бодай на його руїнах. Про це місто та країну він прочитав чимало. Наймогутніша імперія за існування світу. Незліченні війни та хоробрі воїни. Драйтли часто брали участь у війнах на боці людей. Про такі битви читати особливо цікаво. Як би там не було, а тепер Сорок Третій вважав, що Максуд справді існував. І він був видатною особистістю, коли потрапив у хроніки драйтлів. Поступово таку ж думку він прищепив і своїм друзям. Хлопчик часто уявляв, що бере участь у битвах разом із героєм минулого. Перемагає амаліонів, керує військами, захищає свою рідну країну, стає в ній героєм. Таким, як почесні алхімісти. Ні, як сам Максуд. Його ім'я ще довго зустрічалося б у підручниках з історії.
- Дай, я повішу. Я точніше вгадав. - Двадцять Сьомий підвівся і Сорок Третій віддав йому малюнок.
Незабаром на стіні історії стало на один аркуш менше місця. Навіть його друзі, які бачили ці малюнки сотню разів, часто задивлялися на них, проводячи довгі хвилини біля стін.
- І як це у тебе тільки виходить? - щоразу Восьмий дивувався таланту Сорок Третього.
- Ти Химерницю намалював тільки на боці амаліонів. - зауважив інший хлопчик.
- Так, у книзі сказано, що вони воювали за амаліонів. - відповів автор малюнка.
- І на нашому боці теж.
- І що це про них говорить? Або продалися, або купилися. - зі злістю в голосі кинув Сорок Третій.
Хлопці вже звикли до його такого ставлення до Химерниць, тому не розвивали цієї теми. Запанувала тиша.
- Ти не переживаєш? - спитав Восьмий.
- З приводу?
- Ну, випробування. Там буде великий об'єкт. Ти все знаєш і все вмієш, але твоя сила…
Сорок Третій насупився. Так, із силою увесь час виникали проблеми. Піктограми, що світяться, вже давно не з'являлися. Та й бачив він їх пару разів тільки. Як перейшов на другий рік навчання, так їх і не стало. Не раз і не два він говорив на цю тему з Барнабасом і Серафеїмом, але обидва руками розводили, кажучи, що такий його шлях. Тепер ще випробування в кінці навчального року. У ньому не було нічого складного з теоретичної точки зору. Просте розщеплення, трансформація та з'єднання. Усі розрахунки Сорок Третій міг би зробити миттєво. Але сам об'єкт… Суть випробування була в тому, щоб зайнятися свого роду виміром показника сили майбутнього алхіміста. Якщо на четвертому році учень не справляється з таким завданням, то усвідомлює, що його здібності виявилися дуже слабкими і залишає поліот. Зізнатися, Сорок Третього трохи турбувало випробування. Він із друзями приносили у секретну кімнату цілі брили каменю чи іншого матеріалу, щоб він міг тренуватися. Іноді це виходило краще, іноді гірше. Часто йому не вдавалося розщепити навіть камінь. Але траплялися й дні, коли це в нього виходило.
За два дні випробування. Для себе Сорок Третій вирішив, що ці два дні нічого не створюватиме. І не розщеплюватиме. Накопичуватиме силу, якщо, звичайно, до неї застосовується таке поняття. Хотілося вірити, що застосовується.
- А що хвилюватися? - спробував, як можна впевненіше, сказати хлопчик. - Що буде те й буде. Здібність у мене є, а це найголовніше.
Друзі закивали. Кожен пригадав, скільки драйтлів вилетіло з навчання з їхньої групи. Першого року шістнадцять, потім ще один і минулого року двоє. Група суттєво скоротилася.
- Завтра підеш на плантації? - запитав Двадцять Сьомий.
- Так, маю ж я його нарешті зустріти.
Той драйтл із залізною рукою. Сорок Третій бачив його вже двічі. Вперше він не наважився до нього підійти. Вдруге той сказав, що Сорок Третій зможе з ним поговорити тільки коли підросте. Він і виріс. І зростом вище став і роками старшим. Тільки цього року ніяк не вдавалося застати того цікавого драйтла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.