read-books.club » Фентезі » Руйнуючи долі, Стів Маккартер 📚 - Українською

Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

8
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Руйнуючи долі" автора Стів Маккартер. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 259
Перейти на сторінку:

- І що ти скажеш? Дайте я вашу руку обмацаю?

- Я знайду, що сказати. - запевнив його Сорок Третій.

Друзі ще посиділи з годину в кімнаті, розмовляючи, розмірковуючи та граючи в карти, які були суворо заборонені у поліоті. Потім усі знехотя вийшли з секретної кімнати і потрапили під вплив вечора, який накидав покривало темряви на їхній поліот.

Дорогою до свого корпусу вони не бачили нічого незвичайного. Декілька драйтлів першого року навчання приречено крокували вулицею, майже не розмовляючи між собою. Старші хлопці, навпаки, натхненно розмовляли і сміялися. Іноді парочка вчителів ходила поліотом, дихаючи свіжим вечірнім повітрям. Хлопчики дійшли до невеликої розвилки.

- Гаразд, я скоро. - сказав Двадцять Сьомий. - Підкладу братові книгу, щоб він не довідався, що я брав її.

Сорок Третій усміхнувся. Його друг тимчасово запозичив книги свого старшого брата переважно саме для Сорок Третього, бо іншим було не дуже цікаво. Та й навіщо вивчати щось наперед? Все одно їхні вчителі цього навчатимуть наступного року. Хлопчики розійшлися. Коли двоє друзів дійшли до свого корпусу, то вирішили трохи порозмовляти, чекаючи Двадцять Сьомого.

Спускалася ніч. Тиша і спокій почали панувати у повітрі.

І тут зненацька почулися крики. Раптові дитячі крики жаху. Сорок Третій насторожився. Миттєво весь простір довкола наповнився шумом. Вчителі щось кричали. Всі, хто зараз перебували на вулиці, почали бігти в бік корпусу. Сорок Третій почув щось подібне до того, що їм якомога швидше необхідно піднятися вище. Він виглядав Двадцять Сьомого. Як на зло, того ніде не було видно. Повз них почали пробігати перші з тих, що галасливо тікали.

- Краще й нам підніматися. - крикнув Восьмий. - Він сховається в іншому корпусі.

Сорок Третій змушений був погодитись. Він повернувся, щоб разом із другом забігти до корпусу. Але щось мимоволі відвернуло його увагу. Хлопчик спіймав краєм ока в напівтемряві силует, що дуже нагадував звіра. Він не пам'ятав точної назви, але знав, що таких називали зубочистками. Цей звір був дуже схожий на тигра, тільки ікла стирчали навіть тоді, коли щелепи його стулені. Два ікла на нижній щелепі біля її основи і два на верхній. Звір здійснив блискавичну атаку на неквапливого учня, якому не пощастило опинитися поруч. Миттєво тварюка повалила хлопчика на вуличку і почала розривати на шматки, шалено мотаючи головою і гиркаючи. Шалені крики почулися з усіх боків. Всі, хто бачив те, що сталося, були в жаху. Сорок Третій погнався за Восьмим.

- Вгору! - крикнув він.

Можна було вбігти в корпус, але двері зачиняти ніхто не буде, доки всі не сховаються. Таким чином існувала велика ймовірність, що і зубочистка могла проскочити. Тоді бути біді. Краще на сходи та нагору. Тож можна буде побачити, що відбувається внизу. І так можна буде виглядати Двадцять Сьомого. Сорок Третій та Восьмий швидко збігли на третій поверх. Тільки тут вони відчули себе у безпеці. По всьому поліоту вулички були вузенькими, де-не-де залишалися спеціальні місця для дерев, що з’їдали перехожу частину. А саме біля цих трьох велетенських корпусів місця було набагато більше. Тут поставили лавочки та насадили дерев. Звірів можна було добре розглянути навіть у напівтемряві. Ще дві громади накинулися на роздертого бідолаху, продовжуючи рвати його на частини. Коли один із звірів відірвав хлопчикові руку, то загарчав і відбіг від решти. Прибіг четвертий звір. Він кинувся до двох, які ще гризли біленьке тіло, але ті двоє звірів його прогнали. Третій, з відірваною рукою, утік далі. Сорок Третій побачив, що один звір кинувся до дерева, що росло на самому краю кам'яного кола, яке тягнеться навколо корпусу. Звір спробував застрибнути на дерево, і тоді Сорок Третій почув крик. Гучний крик, сповнений жаху та страху. Він миттєво впізнав голос.

Думати не було часу. Сорок Третій глянув у бік сходів. Одних, потім інших. Сходи розташувалися далеко від нього, адже він стояв прямо по центру корпусу. Забагато часу піде, щоб спуститися таким чином. Хлопчик схопився за руків’я обома руками і перемахнув через них одним стрибком, ставши на карниз із зовнішнього боку. На жаль, коли він підстрибував, плашка випала з його сумки і тепер падала вниз. Він так зосередився на тому дереві, що не помітив цього. Учень зістрибнув, повертаючись у повітрі обличчям до Восьмого, що застиг у подиві. У стрибку Сорок Третій почув, як плашка вдарилася об кам'яну вулицю. Сам учень пролетів поверх і приземлився на такий самий карниз другого поверху. Руками він міцно вчепився за руків’я, ногами жорстко став на камінь. Якийсь учень поруч із ним завищав і відскочив убік, породивши цілу хвилю нового крику. Сорок Третій знову відштовхнувся ногами і приземлився на безлюдному першому поверсі. Останній маленький стрибок, і він стоїть на вулиці. Плашка лежала перед ним. Аби з нею все було добре. Учень хотів краще її оглянути, але згадав, як чотири роки тому така сама плашка врятувала його від дзьоба діадеми. Тоді він довірився їй, і вона не підвела. Сорок Третій обернувся. Чомусь він був спокійний. Серце билося у звичайному ритмі. Друг у біді. Йому терміново потрібна допомога. Хлопчик попрямував навпростець. Він подивився на двох звірів, що шипіли і гарчали, поїдаючи тіло нещасного, що колись був одним із учнів поліоту. Обидва звірі підняли голови, подивитися, хто це зазіхнув на їхню територію. Але нападати не стали і швидко повернулися до свого заняття. Хлопчики на сходах завмерли. Жодного звуку не долинало в темряві, що все більше спускалася на поліот. Ніхто не міг і ворухнутися. Усі погляди були прикуті до Сорок Третього. Тільки шепіт пронісся рядами "хто це?".

Сорок Третій дійшов до дерева. Зубочистка кілька разів пробувала застрибнути, але обламувала тонкі гілки під собою і кожен раз падала. Схоже, що вона вирішила тепер лізти тільки стволом, щоб не впасти на землю в черговий раз.

- Високо зібралася? - дуже голосно спитав хлопчик.

  Зубочистка моментально зреагувала, відстрибнувши вбік і наїжачившись. Раптовий крик за спиною її налякав. Вона й подумати не могла, що хтось наважиться підійти так близько.

1 ... 53 54 55 ... 259
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "